Розділ 22(12)

 За декілька хвилин, поспіхом спустилась жінка років сорока. Мабуть, ще одна служниця, яку Натанаіл відправив, щоб його трофей не промерз на сирій землі. Кого потім буде мучити з такою насолодою – подумки обурювалась дівчина, прикриваючись легкою тканиною сорочки, яку ще не встигла одягнути. Служниця накинула на неї довгий шовковий халат і допомогла підвестись.

– Підводься, дитинко, тут надто холодно, ти можеш застудитись. Володар буває надто жорстоким, та повір мені, в ньому залишились крихти людяності. Інколи темрява в його серці згущується і він не в змозі себе контролювати – спробувала таким дивним способом заспокоїти скривджену дівчину. 

– Ви помиляєтесь, нічого доброго в ньому не залишилось – зі зрадливими сльозами на очах заперечила Мія. 

– Ви повинні навчитись з ним жити, адже тепер він вас не відпустить.

– Для чого йому потрібна я? – поставила питання руба, сподіваючись, що хоч хтось зможе дати відповідь.

– Мені це невідомо, володар не посвячує мене у свої плани. Та я можу допомогти призвичаїтись. 

– Допоможіть мені втекти звідси якомога далі – вхопила Мія жінку за руку.

– Вам би не вдалось, навіть якби я могла допомогти. Замок не відпустить, та й по мітці він вас знайде.

Мія доторкнулась до мітки на шиї.

– Значить потрібно від неї позбутись – випадково озвучила свої думки, на що служниця тільки помахала головою.

– Мене звуть Мерла – спробувала відірвати дівчину від гнітючих думок дорогою до покоїв.

– Мія – натягнуто посміхнулась дівчина.

– Володар звелів, щоб я допомогла призвичаїтись і навчила вас правил поведінки у цьому замку.

Значить відправив за мною стежити – зробила свої висновки Мія.

 Коли вони увійшли до покоїв, Натанаіла там не було і Мія видихнула з полегшенням, їй не хотілось після всього навіть перебувати з ним в одному приміщенні. Мерла приготувала теплу ванну і запросила дівчину. Мія зняла шовковий халат і занурилась у теплу воду. Чи думала вона про Данаріса? Звісно думала, благала подумки щоб він прийшов за нею і забрав з лап цього чудовиська, та сама прекрасно розуміла, що це неможливо. Він не прийде, ніколи не прийде… З очей покотились сльози.

– Не засмучуйтесь, я допоможу – тихо промовила жінка.

– Мені ніхто не допоможе! – з гіркотою, схлипуючи заперечила.

– Ви робите завчасні висновки, все залежить тільки від вас, спробуйте йому не перечити.

– І стати нікчемною рабинею? Лялькою для самовпевненого дракона? Він відправив тебе, щоб вправити мені мізки?  – обурилась дівчина – Краще йди, я сама впораюсь.

Мерла не стала перечити, вона розуміла, що дівчині потрібен час, щоб оговтатись. 

 Роздерті коліна боліли при контакті з водою, а ще більше боліла її душа, волаючи про допомогу. Вона заплющила очі й в пам'яті за щораз спливав образ коханого, спогади їх чуттєвих поцілунків, обіймів, палких ночей. Мія сама не помітила як після шаленого викиду емоцій задрімала прямісінько у ванній. Трави, які плавали на поверхні води подіяли надто швидко.

– Володаре, дівчина мене прогнала і я хвилююсь, щоб не сталось чогось поганого.

– Твоє діло приглядати за нею, а не бігати по замку в моїх пошуках – гаркнув дракон – Навіть це тобі не можна довірити. 

 Коли відчинив двері, в опочивальні було тихо і порожньо, що не могло не насторожити. Він пішов в напрямку купальні й коли відчинив двері побачив сплячу Мію. Натанаіл витягнув дівчину з води й поніс у ліжко, вкриваючи її мокре та оголене тіло ковдрою.  

 Цілу ніч їй снився Данаріс, тому після пробудження не одразу зорієнтувалась де знаходиться. Глянувши на похмурий інтер’єр, свідомість почала прояснюватись. Дівчина чітко пам’ятала, що була у купальні, а потім, мабуть, відключилась і як опинилась у ліжку не знала і не хотіла знати. Вона відвернула ковдру і побачила що оголена. Закутавшись у неї, поспішила до великої шафи, яка розміщувалась вздовж стіни. Та там були тільки речі чоловіка. В іншому випадку, вона б позичила сорочку Натанаіла, та після вчорашнього, від однієї тільки думки гидливо скривилась. Так і сиділа закутана у ковдру, поки не прийшла Мерла.

– Ви вже прокинулись – посміхнулась служниця.

– Де моя сукня, в якій я сюди приїхала? – поцікавилась Мія.

– Володар наказав спалити – спокійно відповіла жінка.

– Ну звісно, могла б здогадатись.

– Я принесла вам нову.

– Чорну? Мене вже нудить від чорного, боюсь не впораюсь з нудотою, яку провокує цей колір.

– Синя – заперечила служниця, демонструючи довгу, приталеного крою з чорною вишивкою і відкритим декольте сукню, яка висіла на спинці крісла.

 Служниця зачесала світле волосся, нанесла легкий макіяж. Відображення у дзеркалі вражало красою, та все псувало засмучений вираз обличчя.

– Вам не подобається? – занепокоїлась Мерла.

– Все добре, пробачте мені за вчорашнє, ви ж не винна, а я виплеснула на вас свої емоції.

– Нічого ж не сталось, ви мене не образили – усміхнулась. – Тепер вам потрібно добре поїсти та набратись сил.