Розділ 21(11)

 Чужинець описав декілька знаків у повітрі й перед ними з’явився осяяний портал. Мія з широко розплющеними очима дивилась на перехід, в який один за одним входили воїни. Таке вона бачила тільки у фантастичних фільмах і ніколи б не повірила, що такі переходи існують насправді. Перше, що спало на думку – що він зможе повернути її додому, та тепер ця ідея не здавалась їй настільки вдалою. Щось міцно тримало її на цьому боці. Яскраве світло порталу сліпило очі й виділяло дивне тепло, яке манило і затягувало всередину.

– Обійми мене – скомандував дракон.

– Нізащо – обурилась дівчина.

– Нехай буде по-твоєму. Натанаіл підштовхнув її до магічного переходу й увійшов слідом.

 Мія впала на коліна з іншої сторони, повітря не вистачало, голову стиснуло до болю, у вухах гуділо, ноги не слухались, а в очах потемніло. Алазар хотів кинутись до дівчини, та інші воїни за кивком Натанаіла перегородили йому дорогу.

– А я намагався попередити, та ти відмовилась мене обійняти! – засміявся чоловік. – Нічого, іншого разу будеш слухатись. Звідки бідолашна могла знати, що обійнявши дракона, зможе без перешкод і погіршення стану здоров'я перетнути межу. Він присів навпочіпки біля неї, зухвало насміхаючись з нікчемних спроб підвестись. Різко підхопив і закинув на плече. Сил, щоб опиратись не було.

 Вони вийшли у зовсім іншому місці. Навколо було на диво тепло, яскраво світило сонце, зелень під ногами виблискувала маленькими кристаликами вранішньої роси.

– Я не люблю холод – посміхнувся чоловік, помітивши здивований погляд дівчини.

– А де ж вогке підземелля оповите темрявою – гаркнула дівчина – Опусти мене, мені боляче.

Натанаіл зупинився й опустив Мію на зелену траву.

– Вогке підземелля ще попереду і чи відправишся туди на екскурсію залежить тільки від тебе і твоєї поведінки – зухвала посмішка виступила на його обличчі. – Ти ж будеш слухняною?

Мія нагородила його своїм нищівним поглядом.

– Ви летіть, а ми наздоженемо – скомандував чорний дракон своїм воїнам і вони один за одним приймаючи подобу драконів злітали в небо.

 Дівчина не зводила свого погляду з чорних силуетів над горизонтом. Вони не викликали у неї огиди чи ненависті. Їй подобалось як їх могутні крила маневрували між хмар, як виблискувала їх природна броня у променях вранішнього сонця.

 Алазар залишився з ними, та вона спеціально удавала, що не помічає його. Ігнорувала, зневажала через підлість і зраду. Не могла повірити, що цей веселий дракон, який завжди у важкі для неї хвилини був поряд і підтримував – так підло зрадив.

– Для чого я тобі? – намагалась відірватися від гнітючих думок і вивідати що все-таки на неї очікує далі.

– Я не зобов’язаний тобі відповідати, просто поводься чемно і все буде добре – пробасив Натанаіл.

– Чемність і я – не сумісні – зіронізувала Мія, намагаючись викликати лють дракона і припинити свої страждання.

– А це ми ще побачимо – зловороже глянув на нахабну дівчину.

– Ти мені погрожуєш?

– Просто попереджаю заздалегідь, я не потерплю непокори.

 Мія кинула на нього гнівний погляд, обдумуючи свої подальші дії. З цим типом не до ігор, – стиснулось серце дівчини. Щось їй підказувало, що найстрашніше – попереду.

– Ти ж розумієш, що тут тобі ніхто не допоможе, – глянув на дівчину Натанаіл, погляд якої тепер був спрямований на Алазара. – Алазар мені винен, тому буде чемним дракончиком – засміявся чужинець. – Тепер підіймайся, досить розсиджуватись. – Чоловік сіпнув Мію за рукав сукні й дівчина встала, обтрушуючи її поділ від трави.

 Коли проходили повз невеличкий водоспад, дівчина кинулась до води. Зачерпнула руками життєдайну вологу і піднесла до свого рота, помираючи від спраги.

– Я б не радив цього робити – зупинив її брюнет. – Цю воду не можна пити. Для тебе навіть одна її крапля може стати останньою.

 Дівчина довго не думаючи різким рухом спробувала закінчити почате, вирішуючи одним помахом одразу дві проблеми, та її руки заціпеніли, крізь пальці вилились останні краплі води. Вона не могла поворухнути пальцями.

– Що ти зі мною зробив? – почала панікувати, усвідомлюючи неймовірну владу цього таємничого дракона над нею.

– Я ж здається сказав, що вода не для пиття – прошипів, викарбовуючи кожне слово. – Ще один такий вибрик і знайомство з підземеллям тобі забезпечене.

Вона знову відчула свої руки.

– Мені потрібно в кущики – намагаючись втамувати свій страх, проговорила Мія.

– Ти зараз знущаєшся з мене? – не міг приховати свого невдоволення поведінкою полонянки.

– Я просто хочу в туалет – прошипіла у відповідь дівчина.

– Тільки швидко, я чекаю – вказав на місце поряд.

– Та ти з глузду з’їхав, я не буду це робити перед тобою – обурилась Мія такій нахабності, залишаючи увесь страх перед ним десь позаду.

 Алазар уважно слідкував за реакцією Натанаіла і подекуди йому приносило задоволення її зухвалість перед володарем темряви.