Розділ 20. Поява Натанаіла (10)

 Із-за зачинених дверей тронної зали почувся дивний шум, зчинився гамір. Теріус відправив двох вартових, які знаходились всередині перевірити й донести, що там відбувається. Та не встигли воїни дійти до виходу, як несподівано двері зірвались із петель і полетіли в них. Залу почали наповнювати воїни в чорному, схожі на тих, які напали на Данаріса і його побратимів у лісі. Їх обладунки докорінно вирізнялись на фоні війська вогняного клану. Замість металевих вставок в їх екіпіруванні переважало, щось схоже на шкіру. Це робило їх рухи вільнішими та швидшими, надаючи перевагу над противниками. Докорінно вирізнялись їх зачіски. Замість  довгого волосся, як в інших драконів, у цих були короткі скуйовджені стрижки вугільно-чорного кольору. Чужинці оточили всіх присутніх, не дозволивши зробити й кроку, Данаріс різко вихопив меч та кинджал ворога з отрутою на вістрі, вже красувався біля його шиї.

– Рипнешся – тобі кінець і ніяка магія не допоможе – прошипів чужинець, який тримав у своєму полоні.

 Мію обступили з усіх сторін, відсторонивши від коханого. І на її спробу пробитись до свого дракона, один з ворогів, який стояв позаду чоловіка і тримав кинджал біля його горла, заперечно помотав головою, сильніше втискаючи лезо у шкіру.

– Навіть не думай – прошипів воїн, чіпко вп’явшись своїм темним поглядом. Саме його очі привертали найбільше уваги: одне було янтарного кольору, райдужка іншого частково забарвилась у чорний.

– Мія, сонце, все буде добре, просто роби те, що вони кажуть – з гіркотою у голосі проговорив Данаріс, відриваючи її зосереджений погляд від чужинця.

 Вона більше не намагалась наблизитись, щоб не провокувати, адже бачила чорну отруту на кинджалі й знала як важко з нею впоратись. Тим паче Ебберон також був затиснутий між нападниками. Вона окинула поглядом залу і зрозуміла, що їх оточили й кожного тримають під прицілом своїх отруйних кинджалів. Мія боялась, нервово теребила свої пальці й впивалась кігтями у ніжну шкіру, боялась що вони прийшли, щоб нашкодити майбутньому малюку.

 Данаріс також пригадував слова Ебберона про те, що зло прийде по їхню дитину. Він спробував заплющити очі й випустити внутрішнього звіра, та дивним чином, у нього вперше у житті нічого не вийшло. Друга спроба також не увінчалась успіхом. Не може бути – подумки картав себе. Чому ти не відгукуєшся? – Взивав до свого дракона. Та у відповідь – тиша. Що за чортівня?

 За декілька хвилин нестерпного очікування подальшого розгортання подій, коли чужинці оточили залу і її господарів, владним, самовпевненим, кроком незаперечного переможця увійшов молодий чорноволосий чоловік в чорних обладунках і чорному плащі, глибокий капюшон якого прикривав риси його обличчя. Він пройшовся по залі й зупинився в її центрі, мабуть, щоб всі добре його бачили та чули.

– Не хвилюйтесь ваша світлосте, я прийшов за своїм і багато часу у вас не займу – твердим, владним тоном звернувся до володаря вогняного клану і кинув швидкоплинний погляд на перелякану дівчину.

– Ти хто такий? – поцікавився Теріус, який також був оточений трійкою ворогів – Як ти посмів увірватись на мої землі? – За законами ці землі належать вогняному клану і ми визнані усіма іншими єдиними правителями Даркоса.

– Який зневажливий тон – скривився ніби від зубного болю чужинець. –  Думаю час і мені відрекомендуватись – з хижою посмішкою на обличчі, скидаючи глибокий капюшон пробасив непроханий гість.

 Тепер всі присутні змогли помітити його повністю залиті темрявою очі.

 – Я, Натанаіл – дракон темряви й беззаперечний володар всюдисущого зла. – З пихою на своєму обличчі продовжив чоловік. Ніколи не визнавав вас як правителів і ваші закони для мене – пуста балаканина, я не один з ваших ручних псів. Я не підпорядковуюсь жодному з відомих вам кланів і мало того, створив свій власний, який по силі не зрівняється з жодним відомим вам. По венах моїх воїнів тече чорна кров. Кожен з них володіє магією, витканою самим злом. Їх міць і сила врази перевищує вашу.

 Він обвів своїм зловіщим поглядом кожного.

- Знаю, знаю, в це все важко повірити, адже ви вважали себе найсильнішим кланом і ніхто не наважувався відкрито кинути вам виклик чи піти проти вашої волі. Найбільше ви боялись драконів підземелля, яких так ненавиділи й зневажали – могутніх воїнів, відданих слуг темряви. Та ви припускали, що навіть, якщо вони наважаться кинути вам виклик –  ви візьмете їх кількістю. Так от вони підкоряються безпосередньо мені – з пихою переможця пробасив Натанаіл – дракону темряви. А з того випливає, що коли такі сильні дракони схиляють свої голови переді мною – я значно сильніший. І одразу попереджу, щоб ніякий дурень не спробував кинути мені виклик – він глянув на роздратованого і напруженого Данаріса. – Мене не перемогти, в мені суміш сил чотирьох кланів, доповнена силою зла і магія наймогутніших магів світу цього. Так я готувався до свого виходу, люблю феєрично появлятись – посміхнувся дракон, вдивляючись в викривлені від люті та гніву обличчя правителів вогняного клану.

 Мію охоплював жах і відчай при погляді на цього надто самовпевненого дракона. Він вселяв страх і безпорадність, випромінював зло і ненависть, яку навіть дівчина відчувала на відстані. Данаріс не вірив в те, про що розповідав чужинець і кидав коротко плинні стурбовані погляди на Мію, котра тремтіла від напруженої до межі ситуації. Цього вона, аж ніяк не могла передбачити, але саме зараз вона хотіла, щоб на допомогу їй прийшли злощасні сили, які чомусь ніяк не відгукувались. Данаріс здогадався, що намагається провернути дівчина і заперечно потряс головою. На що холодне лезо кинджала ворога ще більше вп’ялось в шкіру на шиї.