Розділ 17. Несподівана поява посланців темряви

 Тайрон з Алазаром все ще перебували на кухні, очікуючи повернення Данаріса. Ейнар і Луана вже покинули їх, приготувавши всім нічліг, адже перед поверненням до замку потрібно було набратись сил й добряче відпочити.

– Я ж казав! – засміявся Алазар, на що йому у відповідь посміхнувся Тайрон, помітивши задоволеного Данаріса, який спускався сходами.

– Виникли непередбачувані обставини. – Констатував чоловік, приєднуючись до їх компанії.

– Ще і які передбачувані – додав Тайрон, обдаровуючи іронічною посмішкою.

– Розповідай в чому справи, про що ти не хочеш говорити при дівчині – перейшов одразу до справи Алазар.

– Мія носить нашу дитину – почав з найважливішого, ошелешуючи неочікуваною новиною.

 Поява дитини у Даркосі сприймалась, як справжнє диво, не говорячи вже по маля від жінки зі світу, який до сьогодні вважали міфом.

– Ти серйозно?! – майже в унісон перепитали чоловіки, не повіривши власним вухам. Здавалось, що наступник імператорського престолу верзе повну нісенітницю, зважаючи на неможливість сказаного.

– І це ще не все. Дитина – єдина хороша звістка у нашій із Мією заплутаній історії.

 Чоловік розповів все від появи мага в замку.

 – Ти повинен їй розповісти про магію і можливі наслідки від народження незвичайної дитини. Вона повинна знати все – наполягав Алазар, якого неабияк зачепила його розповідь.

– Я скажу їй, тільки не все одразу – важко видихнув Данаріс.

– Чим ми можемо тобі допомогти? – поцікавився Тайрон.

– За будь-яких обставин допоможіть вберегти життя дівчині й моїй дитині, навіть якщо зі мною щось станеться…

– Що ти верзеш? Все буде добре! Навіть не думай щось втнути –  не сподобалось прохання брата Тайрону, котрий навіть припускати не хотів, що все може вийти із-під контролю і якось нашкодити Данарісу. – Ми допоможемо захистити всіх вас. Я за тебе життя віддам!

– Я знаю! І саме це мене найбільше непокоїть. Якщо щось станеться, ти повинен будеш взяти на себе відповідальність за майбутнє Даркоса після смерті нашого батька, поки не підросте мій син. Інакше закінчиться період панування вогняного клану! Ми не повинні цього допустити за будь-яких обставин!

 Тайрон нічого не відповів, та можливі перспективи його зовсім не тішили.

– Ти не знаєш, як розв'язати проблему з повітряним кланом і Елоною? – Алазар здогадався про причину моторошних припущень Данаріса.

– Буду розв'язувати проблеми в міру їх надходження. Сподіваюсь, що все владнається. Я повинен знайти розумне рішення, яке задовольнить повітряний клан.

 Данаріс випив кухоль елю і повернувся до кімнати, де мирно спала Мія. Чоловіки також розійшлись по приготовлених для них гостьових, очікуючи завтрашнього повернення, яке було передвісником неминучих змін.

 Данаріс обережно, щоб не розбудити, вмостився біля сплячої дівчини. З ледь помітною усмішкою дивився на свій скарб і пестив її ніжними дотиками, на які вона реагувала навіть уві сні. Всім тілом пригорталась до чоловіка, відчуваючи його тепло. Ще ніколи, жодна жінка не могла подарувати йому стільки прекрасних емоцій. Звісно вони у нього були, та ні з однією він не відчував нічого подібного. Була тільки повага і холодний розрахунок, та не з Мією. Ще ніколи не доводилось засинати у теплих обіймах коханої жінки й прокидатись від погляду закоханих очей.

 Прокинулась Мія рано-вранці в обіймах коханого чоловіка. Він мирно сопів під боком, зігріваючи своїм теплом холодною ніччю. Вона торкнулась своїми тоненькими пальчиками спочатку його грудей, а потім пружного преса, детально досліджуючи кожен дюйм його тіла.

– Мені роздягнутись повністю, щоб ти нічого не упустила? – посміхнувся Данаріс, який прокинувся майже водночас із нею. Його слова змусили ніяково опустити погляд.

– Ти така чарівна, коли ніяковієш. – Притягнув її ще ближче й міцно обійняв, насолоджуючись її густо вкритим рум'янцем обличчя. – Я б продовжив, та залишимо трохи на пізніше, боюсь що ти від мене втечеш, не витримавши моєї ненаситності.

Дівчина ніжно глянула в очі й провела пальцями по чітких лініях обличчя.

– Я ніколи від тебе не втечу. Хіба розумно тікати від кохання? Я так за тобою сумувала, а тепер ти зі мною й у нас скоро буде дитина. Важко повірити, що все так обернулось.

– Життя непередбачуване, тому ніколи не потрібно загадувати наперед. Нас з самого дитинства вчать, що потрібно цінувати кожен прожитий день, адже він більше ніколи не повториться. З тобою кожен мій день – особливий. Мені не хочеться переривати ці прекрасні миті, та нам час збиратись в дорогу, щоб якомога швидше розставити все на свої місця. Доведеться повертатись верхи, що забере трохи більше часу. Я міг би тебе підкинути на власній спині – посміхнувся чоловік, – але в повітрі значно холодніше. Оберемо більш слушний час для польоту. Одягнись тепліше, сьогодні неабиякий мороз і вітер.

– Як завжди бездоганна погода – зіронізувала Мія. – Я буду готова за декілька хвилин.

Чоловік спустився вниз першим, де на них уже очікували.

– Речі спаковано, коні підготовлені до подорожі – відзвітував Алазар.