Розділ 16. Друга зустріч із драконом

– Ти знаєш, що я не той, ким здаюсь, на перший погляд. Ззовні я дуже схожий на людського чоловіка, та насправді я – інший… Я і є дракон, яким намагався тебе залякати… В моїх венах тече не звичайна кров. Я володію магією, яка пов’язана з моїм внутрішнім звіром. Можу приймати іншу подобу… – відкривав їй свою правду, яку приховував глибоко у своєму серці і яка могла миттєво вбити її почуття до нього.

– Це ти врятував мене у лісі. Ти той срібний дракон, після зустрічі з яким я почала марити новою зустріччю. – Озвучила свої здогадки, розвертаючись до нього. – Тепер всі частинки складаються в єдину картину, яку вперто не хотіла бачити раніше. Твоє обличчя в ямі…Воно було іншим. Ось чому ти так швидко знайшов мене у лісі, коли я спробувала втекти…

– Я не можу змусити тебе залишитись зі мною, якщо ти цього не захочеш. Розумію, що страх, який відчуватимеш до моєї іншої сутності не дозволить тобі бачити в мені чоловіка в якого закохалась – дивлячись їй у вічі, намагався прочитати її емоції. Та страху у її очах він не побачив.

– А ти бачиш, щоб я боялась? – ніжно всміхнулась Мія – Глибоко всередині я здогадувалась, просто в таке важко повірити. Мені чомусь було легше думати, що завдяки власній магії ти здатен керувати цими величними істотами, ніж повірити у те, що ти і є однією з них. Я хочу побачити тебе справжнього вдруге…

– Може краще не поспішати й дати тобі час усе обдумати?

– Від цього моє ставлення до тебе не зміниться! Ти дорогий мені! Ще з першої нашої зустрічі у подобі дракона, мене не покидає відчуття, що я з ним, з тобою міцно пов’язана. Мені, як ковток свіжого повітря, потрібна ця зустріч. Я хочу поглянути іншій сутності важливого для мене чоловіка в очі, зустрітись поглядами знову. При першій зустрічі я відчувала, що він не нашкодить мені, а тепер я в цьому впевнена. Ти не повинен через мене відкидати свою другу сторону. Я хочу, щоб ти жив з нею в гармонії й прийму її, як прийняла тебе.

 Данаріс відійшов трохи далі, щоб випадково не зачепити кохану під час своєї трансформації. Його огорнуло сліпучо-біле сяйво, яке вирвалось з області серця й осяяло все довкола. Це світло відбивалось від кожної пелюсточки цвіту на дереві, від снігової ковдри й здавалось, затьмарювало сяйво самого місяця. Обличчя почало вкриватись дрібними сріблястими лусочками, які переливались у променях власного світіння. Водночас із тілом обличчя почало змінювати свою форму й розміри, а за плечима розправились могутні сріблясті крила, які стали завершальним етапом. І увесь цей процес продовжувався не більше хвилини.

  Кілька миттєвостей і перед Мією вже стояла ця велична істота, яка була уособленням неймовірної сили. За декілька секунд те, що усе своє життя вважала просто казкою, втілилось у більш ніж подобі її чоловіка. 

 Дівчина не відчувала ані краплі страху. Була впевнена, що він не заподіє їй шкоди. Легкими, невагомими кроками наважилась підійти до дракона на небезпечно близьку відстань. Ніжним дотиком провела по лусочках на морді, яку він схилив перед нею. Доторкнулась губами, подарувавши йому ніжний поцілунок від якого дракон, здавалось, припинив дихати. Він дивився їй в очі й не міг зрозуміти, як така тендітна дівчина, яка чула про драконів, мабуть, тільки з казок, не відчуває до нього страху, не боїться до нього торкатись, даруючи ніжність не тільки чоловічій сутності, а і його невіддільній, міцно переплетеній – драконячій.

– Я побачила тоді у лісі щось до болю знайоме. Твої очі. Через них я ніби заглядаю у твою душу. Як я могла не зрозуміти цього при першій зустрічі. Ти прекрасний.

 Мія обійняла дракона, а в наступну мить вона вже стояла в обіймах чоловіка. Він обдарував дівчину пристрасним поцілунком і тихо прошепотів:

– Це ще не все… Мія, ти чекаєш нашу дитину.

– Що? Але звідки ти знаєш? – з-під пухнастих вій, вкритих дрібненькими сніжинками невідривно дивилась на чоловіка. – Я... Я… – дівчина розплакалась від почутої новини. Про дитину вона й мріяти не наважувалась, тому це вразило її більше ніж те, що Данаріс – дракон. – Я безмежно щаслива – крізь сльози щастя, тремтячим голосом прошепотіла дівчина. – Але твоя наречена. Що буде з Елоною? 

– Ми щось придумаємо. Знайдемо вихід, який дозволить їй бути щасливою.

– Але ви стверджували, що людська дівчина не може подарувати дитину дракону.

– Ми так думали. Але якимось чином ти змогла обійти порядки цього світу.

 Вони стояли, міцно обійнявшись. Він не розповів їй усього, щоб не псувати цей прекрасний момент, не обтяжувати його порцією поганих новин. Як сказати коханій, що їхня дитина може її вбити, як повідомити, що власні сили, які ховались в ній роками можуть вирватись, змітаючи все на своєму шляху? Почути таке непросто, а прийняти – ще важче. Її щира радість й світло в очах змусили його відкласти розмову до повернення в Даркос. Нехай хоч цей день буде для обох особливим. Стане днем їх спільного початку. Розумів, що вона має право знати правду й не годиться починати стосунки з недомовок, та все ж переконував себе, що коли день-два зачекає, нічого від цього не зміниться.

 Данаріс ще міцніше обійняв дівчину, а потім відчув тремтіння її тіла. 

– Потрібно повертатись до будинку. Ти змерзла, а тобі тепер потрібно берегти не тільки себе, а й наше маля – скомандував Данаріс, подарувавши дівчині приємну посмішку, від якої на душі ставало світліше.

 Мія тільки кивнула. Ці зворушливі миті надовго викарбувались у їх пам'яті. Здавалось, що вже ніщо не в змозі розлучити їх. Незвичайна дитина навіки поєднала їх життя і міцно сплела їх майбутнє. Та якби вони тільки знали як помиляються.