Розділ 15. Дракон, який завжди був поруч

– Батьку, я повинен її знайти – підвівся з трону Данаріс. Було помітним його хвилювання, жах і кохання, яке роз’їдало зсередини. Все об’єдналось у великий клубок емоцій і тільки зустріч із Мією полегшила б його душевний стан.

– Це ще не все – продовжив маг, на що молодий чоловік повернувся на своє місце і з перекошеним виразом обличчя глянув на Ебберона – Невже цього мало?! Скільки ця дівчина пережила і що ще доведеться їй подолати?! – з обуренням в очах проговорив Данаріс.

– Синку, заспокойся, тримай себе в руках.

– Мені відкрилась ще одна правда – продовжив маг. – У Мії є приховані сили й вони надзвичайно обурені, через те, що у її світі їх зв’язали й не використовували. Ці сили тільки росли з часом, тому якщо вона не зможе з ними впоратись, вони розірвуть її зсередини. Завдяки вашій дитині, вони можуть звільнитись. Потрібно навчити її керувати цими силами й прийняти їх як належне, інакше… – маг не договорив, окинувши поглядом Данаріса.

 У чоловіків Даркоса просто неймовірне самовладання і самоконтроль, проте після всього сказаного, Данаріс сидів білий, наче свіжо пофарбована стіна. Його обличчя було перекошене від несправедливості й жаху. Невже це все доведеться пережити мініатюрній, беззахисній дівчині. Чоловік різко підвівся з місця і кинувся до виходу. Теріус тільки важко видихнув й не став його зупиняти.

– Ваш син впорається. Він сильний і справедливий. Стане хорошим правителем після вас, але ви повинні підтримати його й проявити трохи терпіння. Я ще не встиг наголосити на тому, що з допомогою її сил, думаю, вона зможе пережити пологи й народити йому сина. Ми допоможемо, але потрібно привезти її якнайшвидше, поки власні сили не взяли верх над нею.

Теріус замислено тримався за свою бороду, обдумуючи наступні кроки.

– Покличте мені Тайрона – наказав вартовим і через деякий час у тронну залу увійшов молодший син.

– Синку, ти поїдеш з Данарісом і будеш оберігати його від необдуманих вчинків. Ви близькі й тебе він послухає.

– Весь переполох через дівчину? – здогадався молодик.

– Більшою мірою так, але подробиці пізніше. Зараз твоє завдання полягає в тому, щоб вирушити разом з братом і повернути її до замку.

– Добре батьку, я піду збиратись в дорогу – вклонився Тайрон.

 Теріус знав що його сини, наче єдине ціле і тільки їх братерство допоможе Данарісу подолати всі перепони. Вони з самого народження підтримували один одного. На відміну від інших братів, які з дитячих літ боролись між собою за владу і трон. Спогади, які несподівано нахлинули перервав маг:

– Ми також підемо. Коли повернеться дівчина, ми повернемось, щоб їй допомогти.

 Ебберон і його послідовник вклонились і направились до виходу.

 Данаріс, наче ошпарений, нісся коридорами замку, намагаючись якомога швидше узятися до пошуків Мії. Єдине місце, куди міг Алазар відвести його кохану – Вайтмілл, в будинок подарований його брату на честь посвяти.

– Стій! Куди ти так несешся? – зупинив його Тайрон. – Я з тобою! Я хочу допомогти.

Данаріс не став заперечувати. Допомога йому зараз не буде зайвою.

– Дякую, тепер повернемо мою майбутню дружину додому.

***

 Після чаювання в теплій і приємній атмосфері, Алазар провів Мію до кімнати, яку Луана виділила спеціально для неї. Вони присіла на краєчок ліжка.

– Ти сильна дівчина. Ззовні – мініатюрна і беззахисна, але всередині – дух воїна. Ти впораєшся! – намагався підтримати добрим словом й вселити в неї надію.

– Дякую, що допомагаєш, без твоєї підтримки мені було б значно важче – посміхнулась йому у відповідь. – Хоч я й розумію, що робиш все для друга.

 Вона обійняла чоловіка, по дружньому, вкладаючи в ці обійми всю свою вдячність. В її світі це вважалось нормальним явищем, та для нього це стало справжнісінькою несподіванкою. Алазар не став її відштовхувати. Якби чоловікові раніше хтось сказав, що він ось так по-дружньому обійматиме людську дівчину – ніколи б не повірив. Але обставини зблизили їх, зробили якщо не друзями, то хорошими компаньйонами. Мія відчувала, що їй спокійніше поряд з цим чоловіком, тільки він може підняти їй настрій і не дозволить зневіритись. Данаріс не помилився у виборі друга. Дівчина сподівалась, що з часом, також зможе його так називати.

– Вибачте, – промовила Луана, ніяково опустивши очі. Вона заціпеніла у дверному проході, тримаючи в руках свіжу постіль.

– Я вже йду, можеш проходити – відпустив з обіймів дівчину, кумедно підморгнувши.

– О, боги, я вже неодноразово потрапляю з цим хлопцем у комічні ситуації – посміхнулась Мія.

– Ти посміхаєшся, а це вже великий подвиг – посміхнулась у відповідь Луана – Алазар хороший хлопець.

– Так, я знаю, без нього б не впоралась. Він пішов проти волі імператора, щоб допомогти другу. Хоч перша наша зустріч була надто емоційною і не зовсім приємною, та тепер я бачу, що він хороший і я помилялась. Перше враження виявилось хибним. Я сказала, що повириваю усі його білосніжні патла, а пізніше поцілила свічником в його голову.

– Що? – розсміялась Луана. – Не може бути! Навіщо ти мені це сказала, тепер коли буду його бачити, уявлятиму цю картину. Він хоч встиг ухилитись?