Розділ 13. Неочікувана зустріч

 Воїни, яких відправили на її пошуки, переглянулись між собою, потім спрямували свої погляди на суворе обличчя Алазара, який прикривав своїм тілом налякану дівчину. Спочатку трохи розгубились, адже саме вони напередодні доповіли своєму головнокомандуючому про наказ володаря. Такого його піддані не очікували, та їм було добре відомо про міцну дружбу між наступником престолу й Алазаром. Воїни схилились в поклоні й старший з них суворо пригрозив іншому:

– Ми не знайшли дівчини. Її не виявилось у виділеній для неї опочивальні й у покоях наступника престолу.

 Алазар кивнув у відповідь, воїни відступили, щоб пропустити втікачів. На виході із замку на них уже чекали двоє запряжених коней з усім необхідним провіантом в дорогу.

– Що це щойно було? – не могла повірити, що їх так просто відпустили.

– Я врятував життя його сину – коротко відповів на її запитання. – Я відвезу тебе до свого брата. У Вайтмілі ти зможеш перечекати, поки все вляжеться і Данаріс не виправить ситуацію, яка склалась. Ейнар з дружиною подбають про тебе. Луана – хороша жінка, тому не зможе відмовити тобі в допомозі.

– Але Данаріс!? Я не зможу його тут кинути! З моєї вини він опинився в такій ситуації.

– Якщо хочеш, щоб все налагодилось, слухайся моїх вказівок! Знаючи, що ти в безпеці, йому буде легше все владнати й домовитись з Теріусом. Якщо залишишся – помреш.

 Мія кивнула і спробувала осідлати коня, якого підготував для неї чоловік. Але це виявилось куди важче, ніж здавалось на перший погляд. Алазар не знав, що дівчина ніколи раніше не їздила верхи, тому побачивши її нікчемні спроби, махнув рукою і затягнув дівчину на свого коня, саджаючи спереду. Швидко переклав припаси з її коня на свого і погнав тварину в невідомому їй напрямі. Звісно двом було некомфортно перебувати у такій близькості, але іншого виходу не було. Дорогою дівчина могла запросто звалитись з коня. Вони галопом попрямували до лісу. Холодне, морозяне повітря обпікало ніжну шкіру обличчя, холод і вітер проймали через одяг, надітий поспіхом. Помітивши марні спроби Мії боротись з негодою, Алазар різко зупинив коня.

­– Мія, мені не зручно тобі таке пропонувати, але судячи з побаченого, тобі значно важче переносити холод і ти можеш обморозити шкіру обличчя, тому розвернись до мене передом і накинь капюшон. Так тобі буде набагато тепліше. Температура мого тіла значно вища за твою. Це дасть можливість витримати мороз і пориви крижаного вітру. Від мого тепла, ти зігрієшся і нам буде легше подолати шлях.

 Мія, ніяковіло кліпала очима, але прекрасно розуміла, що він має рацію. Вона з його допомогою розвернулась обличчям, накинувши капюшон своєї накидки, невпевнено обійняла Алазара за талію і міцно пригорнулась до нього.

 Так їхати верхи чоловікові ще не доводилось, але він обіцяв другові, що подбає про дівчину. Їй дійсно стало значно тепліше і вітер не обпікав обличчя, адже їхати потрібно було близько двох годин. Вони мчали по глибокому снігу, вправно оминаючи перепони на своєму шляху. Алазар гнав коня, тримаючись за вуздечку однією рукою, а іншою – підтримував дівчину за спину.

 Щоб не зійти з розуму, Мія заборонила собі думати про майбутнє і про чоловіка, який так неочікувано став важливим у її житті, але серце ж не кам’яне. Вона не знала чи побачить Данаріса знову. Дівоче серце рвалось на шматки, з очей котились зрадливі сльози. Коли здавалось, що все налагодилось, доля підкидала нові випробування.

– Припини, ти своїми сльозами залила мою сорочку – намагався хоч трішки підняти їй настрій чоловік. – Не про те ти думаєш. Тільки уяви вираз обличчя Данаріса, який побачив би нас в цей момент – засміявся Алазар.

 Мія, уявивши, як вони виглядають зі сторони, також не втрималась і усміхнулась. Дивним чином цьому, на перший погляд, суворому чоловіку, вдавалось налаштувати на правильний лад її хаотичні думки й знаходити позитив у будь-якій ситуації.

– Не хвилюйся ти так. Данаріс дасть собі раду. Теріус його дуже любить, тому й намагається вберегти від необдуманих вчинків, які можуть негативно вплинути на його майбутнє. Можу тебе запевнити, що він йому не нашкодить. Володар сприйняв тебе як загрозу, коли до нього дійшли чутки, що його син возиться з людською дівчиною, адже у Данаріса вже є наречена обрана його батьком.

 Слова Алазара вразили її до глибини душі, адже вона навіть не підозрювала, що Данаріс заручений. 

– Чому він не сказав мені про наречену?

– У Даркосі вибір нареченої для наступника престолу відбувається у п'ятнадцятирічному віці й до самого обряду вінчання наречені вже не бачаться. Відповідно ніякого кохання там бути не може.

– Але чому тоді Теріус настільки категорично налаштований, що наважився ув’язнити власного сина? – Прошепотіла дівчина.

– Кохання в таких союзах немає, та є підтримка клану обраниці й ряд певних привілеїв. Впевнений, що він сам тобі все розповість. Я не повинен забирати в нього таку можливість. Скажу тільки, що наші закони досить суворі, тому ми не можемо дозволити собі слідувати за велінням серця.

– Але… Якщо я його більше не побачу? Він вирішить прислухатись до власного батька і не наважиться противитись волі правителя? Я не хочу руйнувати його життя…

– Навіть якби він прийняв таке рішення, що, на мою думку, було б найкраще в цьому випадку, він спробував би тобі все пояснити! – Запевнив її чоловік. – Все набагато заплутаніше і складніше, ніж може здатись, на перший погляд.