Розділ 12. Розмова з володарем

  Наступного ранку, ніжно поцілувавши плече дівчини, яка ще міцно спала в його обіймах, Данаріс обережно витягнув свою руку з-під її голови й підвівся з ліжка, щоб швиденько одягнутись й попрямувати на розмову з батьком, яку вчора довелось перенести на сьогодні. Вийшовши із покоїв у кабінет, наказав вартовому, якого батько неочікувано приставив до його кабінету та опочивальні, закликати Алазара. Коли побратим увійшов із задоволеним обличчям, не приховуючи своїх здогадок про ніч Данаріса у компанії дівчини, чоловік відчинив двері й вказав на сплячу Мію, підтверджуючи його припущення:

– Відповідаєш головою!

– А мене хто захистить від неї? – іронічно посміхнувся побратим, прокручуючи у своїй пам'яті нещодавні пригоди.

– Не хвилюйся, свічників поблизу немає.

– Ти йдеш до Теріуса? – миттєво змінившись в обличчі, поцікавився Алазар. – Тільки, брате, не нароби дурниць!

– Не хвилюйся, просто захисти її поки мене не буде поряд. Зроби все, що у твоїх силах. – З цими словами чоловік покинув кабінет, залишаючи в ролі няньки та захисника найвірнішого і єдиного друга, якого він вважав своїм братом і якому міг довірити найцінніше, що тепер мав.

 Данаріс постукав і увійшов до кабінету батька, який щось виводив на пергаменті. Теріус одразу відставив всі справи, з цікавістю глянув на сина і вказав присісти. Володар здогадувався про мету візиту сина.

– Батьку, нам потрібно поговорити – він присів у крісло, яке стояло навпроти. – Я ледь встиг, щоб не сталось біди! – продовжив після невеликої паузи.

– Біда сталась, але на превеликий жаль з твоєї вини. Ти на місці стратив одного із в’язнів – поважно продовжив чоловік, не виказуючи жодної емоції на своєму обличчі. – Що з тобою відбувається?! Ти жодного разу не порушував моїх наказів? Вона всього лише жінка, твоя рабиня. І не потрібно про це забувати!

– Я не згоден з твоїм твердженням! Тепер вона не рабиня, а моя гостя і я не дозволю з нею так поводитись. Я зовсім не заперечую, що спочатку все так і було, та вона довела, що гідна нормального ставлення до себе.

– Що ти маєш на увазі під словом “моя”? – прижмурившись, з під лоба глянув на сина, сконцентрувавши всю свою увагу саме на цьому слові? – тільки не кажи, що ти закохався – гримнув чоловік, прочитавши по обличчі сина те чого найбільше боявся. – Вона заборонений плід, тому така солодка, забудь про неї! Дівчина ніколи не стане частиною нашого світу! Вона погубить тебе і твоє майбутнє, а разом з тим – всіх, ким ти повинен опікуватись, зійшовши на трон після мене!

– В моєму серці щось змінилось стосовно неї і я не хочу цьому опиратись. Мій дракон прийняв її й нізащо не відпустить! – суворо відповів Данаріс.

– Ти майбутній володар і тобі не дано обирати! У тебе повинен бути спадкоємець, а з людиною його ніколи не буде! Ти сам про це знаєш. Я не дозволю занапастити свою долю! Ти надто цінний для свого народу!!! Я знайду спосіб, який допоможе відправити дівчину додому, щоб вона не забивала твою голову дурницями! А якщо не вийде… Я готовий піти на все.

– Ти не посмієш! – вперше за своє життя Данаріс говорив з батьком підвищеним тоном. ­– Не просто так вона появилась на наших землях. Ти більше не заподієш їй шкоди! Пообіцяй мені це, дивлячись прямісінько в очі – наполягав наступник престолу.

– Синку, заради твого добробуту я готовий на більше, ніж можеш тільки уявити! Навіть якщо тобі зараз це не подобається, з часом усвідомиш, що я мав рацію. Кожне, сказане мною слово, сповнене здоровим глуздом. Змирись! На тебе очікує Елона.

– Я її не кохаю!!! – прошипів крізь стиснуті зуби, Данаріс. Згадка про наречену викликала тільки гнів і відчуття безвиході.

– Кохання – не головне! І тобі про це відомо! До зустрічі із дівчиною, відсутність цього перебільшеного почуття тобі не заважало. Ти погодився взяти за дружину Елону. Вже надто пізно щось міняти. Ти відбираєш у своєї нареченої єдиний шанс на продовження роду і щасливе майбутнє.

– Я все владнаю й поговорю з дівчиною і її кланом.

– Ти готовий взяти на себе відповідальність за те, що тепер Елона не зможе поєднатись з жодним драконом, що буде приречена на самотність? Нам цього ніколи не пробачать! Клани знаходяться на межі! Твоє рішення може привести до протестів і навіть війни. Твою матір для мене обрали батьки й навіть це не завадило нам прожити разом аж до її смерті.   

– Ви ніколи не кохали один одного. Ти зраджував їй, а коли мама помирала, тебе не було поруч. З нею були ми: я і Тайрон, які дійсно її любили. Я не бажаю такої долі нещасній Елоні.

– Ти мій наступник, тому не маєш права забрати своїх слів, чи скасувати таке доленосне рішення. Вона твоя майбутня наречена і назад дороги нема. Ви пов’язані. Ти одружишся з Елоною і я не хочу чути ніяких відмовок – викарбовуючи кожне слово, доводив свою правоту володар.

 Данаріс, знав, що очікує на покинуту наречену. Розумів, що наражає на небезпеку обидва клани, та не міг знати, що у його житті з’явиться Мія, яка переверне все з ніг на голову і відкриє для нього це заборонене почуття. Не міг просто викинути її обриси зі своєї пам'яті й серця після всього, що між ними сталось.

 Він не став більше ані секунди затримуватись у кабінеті батька, в  якому ставало дедалі важче дихати. Знав, що неодмінно щось придумає і знайде правильний вихід. Різко підвівся і попрямував до виходу. Слова батька були доповнені вагомими аргументами й холодною розсудливістю, що ще більше розривало серце чоловіка на шматки. Він прекрасно розумів яким буде вердикт. Його внутрішній звір рвався назовні. На хвилинку зупинившись, не даючи гніву опанувати себе, кинув швидкоплинний погляд на батька, який продовжив свердлити його своїм проникливим поглядом. Не встиг вийти з кабінету, як його стримала варта і несподівано наділа на руки окови, оповиті сильною магією, щоб блокувати його силу. За ним з кабінету вийшов Теріус: