Розділ 10. Перші паростки надії

 За пів години прибули до місця призначення, Данаріс допоміг спуститись з коня і провів до опочивальні. Наказав закликати прислугу й приготувати теплу ванну з заспокійливими травами, принести пізній обід. Залишивши служницю наглянути за пораненою, попрямував до свого кабінету за цілющими мазями, щоб власноруч залікувати її рани. Він розумів, що йому вдалось переконати дівчину у своїх благих намірах, та інші жителі замку її ще лякали.

 Взявши зі столу декілька мініатюрних пляшечок із різнобарвними рідинами та сумішами, різко присів на стілець позаду, обдумуючи все що тільки що відбулось. Не міг брехати собі, що й справді перейнявся до неї співчуттям. Стало по-справжньому її шкода. При згадці про Мію, на обличчі появлялась зрадницька посмішка. Алазар мав рацію… Нею керував страх. Та окрім співчуття було ще щось. Він не міг пояснити власних почуттів, адже нічого подібного раніше не відчував. Наче, тільки тепер почав по-справжньому жити. Мія внесла свої корективи у його життя. Данаріс вирішив не боротись з почуттями, а трохи зачекати й подивитись до чого вони його приведуть.

 Мія лежала у ванні, яку їй приготували й вперше за довгий проміжок часу відчувала, що більше не хочеться тікати. З голови не виходив образ прекрасного дракона. Він навіки поселився в її серці. Мріяла про нову зустріч, про дотики, про ці незабутні відчуття. Вона просто жила, тут і зараз, насолоджуючись кожним моментом. І єдине, що мучило – біль у кінцівках. Хоч амулет трохи послабив відчуття, та не міг зняти їх повністю.

 Коли дівчина вийшла з купальні, на неї вже чекав смачний обід. У світлі останніх подій вона відчула, що страшенно голодна і втомлена. Служниця допомогла присісти у крісло за столик, де стояв обід. Смачно пообідавши, лягла у ліжко. Іврі зібрала все що залишилось на тацю і винесла з кімнати. Заснути Мії було важко, все тіло боліло. Довго крутилась з боку на бік, а коли почула, звук прочинених дверей, інстинктивно прикинулась, що спить.

 Данаріс тихо увійшов, побачивши сплячу дівчину, не став будити. Обережно присів на край ліжка, відкрив одну з пляшечок і намастив її вміст на ногу, яка ще боліла, тримаючи свою руку над ушкодженою кінцівкою, тихо проговорив закляття загоєння. Після відкрив наступну пляшечку і провів такі ж маніпуляції з пораненою рукою. Дівчина скривилась від болю, але не припинила прикидатись. Він приніс свіжі бинти, якими обережно, майже невагомими рухами перемотав руку.

 Після лікувальних процедур невагомим дотиком поправив пасма волосся, яке впало на обличчя дівчини за вухо. На хвилинку, піддавшись своїм почуттям, присів поруч і спостерігав за її розміреним диханням. Знав, що вона не спить, та, дозволив їй думати, що повівся на її маленьку хитрість. На його обличчі засяяла приємна усмішка. Довго не думаючи, він приліг поруч і коли його голова зустрілась з подушкою, серцебиття дівчини пришвидшилось і почало битись з такою швидкістю, що здавалось вона бігла марафон від замку до лісу не зупиняючись. Він думав, що після його несподіваного маневру, вона не витримає і вистрибне зі свого ліжка, та дівчина вперто продовжувала імітувати міцний сон. Слухаючи її розмірене дихання і шалений стукіт сполоханого серця, не помітив як задрімав поряд.

 Мія лежала, наче скам'яніла, боялась зайвий раз дихнути, щоб себе не видати, та коли Данаріс приліг поряд, серце почало вистукувати шалені ритми. Заперечити чи прогнати дівчина не могла, адже вперто прикидалась, що солодко спить, тому змушена була змиритись з такою несподіваною компанією. Не могла сказати, що неприємною. Вона боялась повернутись, щоб ненароком не задіти сплячого чоловіка. Не очікувала, що цю ніч проведе не сама. Але з іншої сторони, залишатись на одинці не хотілось як і не було бажання його проганяти. Було в цьому невинному жесті щось особливе, щось, від чого серце шалено калатало, а по тілу проносилось приємне тремтіння.

 Прокинулась вранці в міцних чоловічих обіймах, які ні на секунду не випускали її зі свого солодкого полону. Було незвично, але приємно і тепло. Повільна виповзла з-під міцної руки й була приємно здивована, що зовсім не відчуває болю. Звільняючи руку від бинтів, на місці жахливої рани побачила невеличкий шрам. Це було справжнім чудом, ще однією приємною несподіванкою, до якої виявилась не готовою. Розуміла, що магія, та все-таки повірити в таке досить складно.

 Чоловік прокинувся і пильно спостерігав за діями Мії. Не одразу зрозумів де знаходиться, та побачивши дівча, згадав як ввечері після лікувальних процедур приліг поряд і мабуть, заснув. На обличчі з’явилась приємна усмішка, спостерігаючи за її здивованим виразом обличчя.

– І в цьому жорстокому світі є щось приємне, рани набагато швидше загоюються з допомогою магії.

– Дякую – зовсім тихо і невпевнено пролунав голос дівчини.

 Він кивнув у відповідь і піднявся з ліжка, прямуючи до дверей, і вже на виході знову повернувся і з нотками іронії промовив:

– Сподіваюсь, ти не будеш знову тікати, бо мені прийдеться зовсім перебратись до тебе.

– Ні – опустивши погляд вниз, судомно помахала головою, вкриваючись густим рум'янцем.

– Тепер я можу бути спокійним. Мені потрібно повернутись до себе, адже почнуть бити на сполох куди зник наступник престолу, Іврі зараз принесе сніданок і нову сукню, а трохи пізніше я навідаюсь до тебе і якщо захочеш проведу тобі екскурсію своїми володіннями.

Мія кивнула, проводжаючи поглядом задоволеного чоловіка.

 Чутки про те, що цю ніч спадкоємець провів у опочивальні дівчини й власноруч заліковував рани чужинки, дійшли до його батька. Теріус довго роздумував над почутим від служниць. Така поведінка сина насторожувала. Що все-таки діється? Він не хотів, щоб голову сина задурювала якась людинка. Данаріс –  прямий нащадок і спадкоємець престолу, майбутній володар Даркоса, тому повинен поводитись відповідно. Людська дівчина – йому не пара. Тим паче, що майбутнє сина – вже визначене. Обрана наречена очікує слушного часу.