Розділ 8. Втеча

 Дівчина видихнула з полегшенням, втираючи сльози й закуталась у клаптики, які ще зовсім нещодавно були сорочкою. Прекрасно розуміла, що провокує, але по-іншому не могла. Важко було протистояти власним емоціям, які били через край. Та разом із цим, десь глибоко у своєму серці, відчувала щось приємне і зворушливе у його дотиках, поцілунку, тільки вперто не хотіла цього визнавати. Їй легше ненавидіти й бачити у ньому монстра, ніж повірити у щось інше. Повірити, що цей світ не такий поганий, як здається на перший погляд. Він злякав її до півсмерті своїм вчинком. Та вона усвідомлювала, що міг не зупинятись і довести розпочате до кінця, але не став. Якимось чином, її благання й сльози не дозволили зайти надто далеко. Чоловік, наче, відчував її переживання, не дозволяючи собі перетнути допустимі межі.  

 Данаріс сидів у власному кабінеті й розмірковував над ситуацією з чужинкою. Коли увійшов до опочивальні, спеціально виділеної для неї за його наказом, щоб нормально поговорити – побачив як сидить на краєчку прочиненого вікна в тоненькій нічній сорочці. Перше, що спало на думку, що вона здалась і хоче вистрибнути. Він не міг її відпустити, тільки не так. Захотілось почати все спочатку і переконати, що не бажає їй зла, та дівчина й далі стояла на своєму, провокувала своїм виглядом, жорстоко колола словами, п’янила своїм запахом. Данаріс чомусь починав божеволіти, коли дивився їй у вічі. Така беззахисна і зовсім самотня, одна в цьому жорстокому світі. Чомусь хотілось заховати її від усіх, вберегти від небезпеки. Та втрата контролю не входила у його плани. Він сам не міг зрозуміти чому це сталось. Зазвичай, його доволі важко вивести із рівноваги.

 Так, він народився у цьому світі, але монстром себе не вважав. Відчував те, що сам не міг пояснити, в чому не хотів собі зізнаватись. Щось було в цій наляканій дівчині, щось чого не було у дівчат, яких він зустрічав раніше. Все це тільки підігрівало цікавість. Не зумів стримати почуттів і впоратись з внутрішнім звіром. Накинувся на неї, поцілував і мабуть, продовжив, якби не побачив її сльозу на білосніжному обличчі. Вона, наче протверезила його, допомогла повернути самовладання й здобути перемогу у внутрішній боротьбі. Зрозумів, що таким чином, ще більше налаштує її проти себе. Данаріс ніколи не брав жінку проти її волі. Для нього це було не припустимим. Вони завжди самі намагались привернути його увагу, а тут все з точністю навпаки. Як би не було важко відмовитись, але в цю ж мить він різко відірвався від дівчини й кинувся до виходу, залишаючи її наодинці зі своїми думками.

 Стукіт у двері вирвав його із роздумів. Увійшов усміхнений Алазар, який був частим гостем у його кабінеті.

– Що не так? На тобі лиця нема. Проблеми з чужинкою? – одразу здогадався друг.

– Вона виводить мене з рівноваги!!! А це, сам знаєш, не кожному під силу – спрямував погляд своїх сірих очей на усміхнене обличчя побратима.

– Щось в ній є, чи пам’ятаєш хоч одну жінку, яка б посміла викинути щось подібне – засміявся Алазар при згадці про дівчину.

– Безперечно за цим всім досить цікаво спостерігати зі сторони, але коли ти береш безпосередню участь у цьому божевіллі – стає ніяково. Мене чомусь неабияк лякає її темперамент. Не пристосована вона до життя у нашому світі, а додому вже не зможе повернутись.

– Думаю ти її не дооцінюєш. Вона ще зможе себе проявити й здивувати нас усіх. Дівчина розгублена і налякана. Навіть уявити не можу якби поводився сам, потрапивши на її місце. Я тебе сам інколи боюсь – засміявся Алазар. – Що вже говорити про неї. Ти коли останній раз дивився на себе в дзеркало? На твоєму фоні вона, наче дитя.

– Можливо я помилився в обраній тактиці й неправильно почав наше знайомство. Жаху я на неї й справді нагнав. Та час вже не повернути, маємо те що маємо. Тепер залишилось найпростіше – іронічно посміхнувся чоловік – дати час зрозуміти, що ми не вороги й не бажаємо їй зла.

– Так, найпростіше – кумедно закотив очі Алазар, плескаючи друга по плечі. – І зауваж, що вона ще не бачила тебе у всій красі.

– Якщо вона так реагує на мене зараз, важко навіть уявити, що буде далі. Потрібно по максимуму обмежити її пересування по замку, щоб не натрапила на інших. Боюсь подумати як можуть відреагувати на таку зухвалу поведінку. Батько хотів її просто залишити у клітці після того, як вона погрожувала моїм же кинджалом, але я переконав його, віддати дівчину мені. Він не гірше за мене відчував її страх і знав, що шкоди вона не заподіє, та така зухвала поведінка стосовно нас, не могла залишити його як правителя осторонь. По правді, тепер я не впевнений, що правильно вчинив. Я просто не знаю як себе поводити з нею, вона інша, з нею нелегко. А цей характер…

– Данарісе, змушений тебе перервати, йди поглянь, ти будеш шалено здивований – не приховуючи своєї іронічної посмішки, вдивлявся у пейзаж за вікном Алазар.

 Чоловіки стояли й дивились як крадькома, перебіжками Мія намагається прошмигнути із замку в сторону лісу. Як закуталась у накидку Алазара і намагається не привертати увагу перехожих. І не усвідомлює, що саме цією деталлю гардероба різко виділяється на їх фоні. Не кожен з простого люду може похизуватись елементом одягу голови імператорського війська.

– Невже знову?!!! Повірити не можу! Що за…?!!! Як вона знову прошмигнула крізь охорону на вході? Вона мене до сказу доведе!  На що тільки сподівається, дурне дівчисько! – поспішив до виходу Данаріс.

– Заспокойся, сам знаєш, що нікуди вона не втече, тільки не від могутнього Данаріса. Ти ж її за милі відчуєш.