Розділ 3. Імператор невідомих земель

 Приблизно за пів години їх шляху, перед ними вже красувався неймовірної краси замок, оточений з усіх сторін білосніжними вершинами гір і густим непрохідним лісом. Величезні панорамні вікна з неймовірними вітражами, у яких, мабуть, відкривалися, незабутньої краси пейзажі зимових гір, виграшно виділялись на фоні білих мурованих стін.

 Височезні колони, які додавали шарму та помпезності оточували вхід до фортеці. Статуї драконів, які здавалось, охороняли будівлю від ворогів і непроханих гостей виглядали наскільки реалістичними, що складалось враження, що вони, будь-якої миті здіймуться в небо, розправляючи свої могутні крила.  Неперевершені фонтанчики, від краси та майстерності яких запирало дух, викликали щирий захват. Якби не здорова логіка, дівчина подумала б, що потрапила у казку.

 У двориках перед замком юрбились люди. На неї кидали неоднозначні погляди. Вона неабияк вирізнялась на фоні такого оточення. Мія з самого дитинства любила казки про принцес, замки, та навіть подумати не могла, що колись потрапить у таку дивну ситуацію й насправді зможе відчути себе казковим персонажем, споглядаючи цю середньовічну красу. Та все ж вона була впевнена, що цьому є логічне пояснення. Можливо я померла і потрапила у це божевілля – губилась в роздумах дівчина.  Або це все якась дивна історична реконструкція й актори просто захопились своїм перевтіленням, увійшли в роль з головою. Та чому мене не попередили?

– Ніколи раніше не бувала в замку імператора? – побачивши як уважно і повним захвату очей розглядала все навкруги дівчина, поцікавився новий знайомий. Хоч йому не потрібна була її відповідь, він і так все бачив по її очах.

 Вона заперечно помотала головою, ні на мить не відводячи погляду від білосніжного палацу. Хотілось сказати, що ніколи не бачила не тільки замку їх імператора, а й взагалі будь-якого іншого.

 Все тіло Мії затекло і боліло, зовсім не відчувала промерзлих кінцівок, тому коли незнайомець поставив її на ноги, не втрималась і почала падати, та чоловік встиг спритно підхопити. Знову закинув собі на плече і рушив до замку. Вони спускались сходами якогось темного підземелля, яке освітлювалось світлом стареньких ліхтарів.  Кам’яні муровані стіни, сирість, волога і холод, який пробирав до кісток – все це встигла відчути дівчина за якість лічені хвилини. ЇЇ охоплював страх невідомості й відчуття безвиході, ніхто нічого не пояснив, а запитань було більше ніж відповідей.

 Коли чоловік зупинився, вона нарешті могла все розгледіти. Та картина, яка відкрилась її погляду – лякала до чортиків. Почувся скрип і відчинились грати, її жбурнули всередину. Мія оглянулась й зрозуміла, що знаходиться в середньовічній в’язниці, чоловік зачинив замок ключем і кудись направився, нічого не пояснюючи. На кінець, обдарувавши зухвалою переможною посмішкою. Він зник у темряві, а дівчина залишилась у цьому жахливому темному місці на самоті зі своїми думками.

 Накидка, яку їй залишив, допомогла трохи зігрітись, за що була вдячна зухвалому грубіяну. Мія спробувала зняти з себе мотузку, та натомість, впала на сиру землю, з якої вже не змогла підвестись. Вона залишилась лежати на холодній вогкій поверхні, заливаючись сльозами. Все більше її охоплював дикий, первісний страх.

 Потрохи вона почала усвідомлювати, що на розіграш це вже зовсім не схоже.  А може це викрадення? – подумки намагаючись відшукати справжню причину своїх поневірянь.  Але кому це взагалі потрібно і що за маскарад? – одразу запевняла себе в протилежному. Дивні чоловіки, прекрасний замок, чудові краєвиди й знову страх, шок перед невизначеністю. Вона лежала, не в змозі впоратись з тремтінням та емоціями, смиренно чекала на того, хто зміг би прояснити ситуацію й дати відповіді на її запитання.

 Після всього пережитого, дівчина відчула жар, який розносився тілом, нагороджуючи новою хвилею дикого тремтіння. Навіть мороз тепер здавався не таким сильним. Хутряна накидка вже не допомагала, сира земля й темрява додавали «приємних» відчуттів. Вона не помітила як відключилась й прокинулась тільки від скрипу відчинених ґрат. По іншу сторону її клітки стояв чоловік в літах, судячи з вигляду, сам імператор і ще один звільняв її від мотузок, допомагаючи підвестись. Після всіх маніпуляцій він став поряд зі старшим.

 Чоловік, років п’ятдесяти, з довгим заплетеним в косу сивим волоссям, акуратною бородою і невеликою короною, інкрустованою дорогоцінним камінням того ж кольору, що і його очі – смарагдового, не зводив свого зацікавленого погляду з чужинки. На його широких плечах красувалась довга накидка зеленого кольору, а обладунки були справжнім витвором мистецтва, їх просто не зрівняти з тими, які Мія вже встигла побачити на воїнах у лісі. Великий, могутній дракон з розправленими крилами, який розтинає хмари одним помахом – шикарне гравіювання на них.

 Інший був зовсім молодим – років двадцяти з довгим чорним волоссям і синіми бездонними очима. Що можна з упевненістю сказати – чоловіки цієї незнайомої місцевості були надзвичайно вродливими. Навіть старший вирізнявся своєю привабливістю і вишуканістю. Закінчивши розглядати незнайомців, Мія пильно глянула в сторону виходу і прикинула скільки знадобиться часу, щоб вислизнути звідси. Вона повільними кроками підійшла ближче до ґрат.

–  Я володар Даркосу імператор Теріус – відрекомендувався владним, холодним тоном старший з чоловіків, від чого по тілу дівчини пройшла хвиля дрижаків, від якої вона, наче, закам’яніла, стояла і не могла вимовити жодного слова. – Хто ти і як сюди потрапила? Хто відправив тебе на мої землі? І що за мотлох? – засипав питаннями, трохи спантеличений її виглядом імператор, вказуючи на одяг.