Розділ 2. Дорога в невідомість

 Незнайомець в черговий раз був вражений дивною поведінкою дівчини. Тікати від озброєних вершників замерзлій і мокрій по глибокому снігу було вкрай необачно й водночас надто самовпевнено. Він знову переглянувся зі своїми побратимами, які були не менш здивовані всім, що тут відбувалось. Один з воїнів зіскочив зі свого коня, щоб наздогнати дівчину, та чоловік жестом зупинив його і хмурячись, поважною легкою ходою, наче хижак, який вийшов на полювання, рушив слідом за цією навіженою.

 Його білосніжне волосся розвівав вітер, морозу він практично не відчував. Голова імператорської варти дивився їй у слід і ледь стримував сміх. Бачити як це створіння намагається бігти, за щораз спотикається, падає, заривається глибше у сніг. А головне він прекрасно знав, що тікати їй – нікуди. Впевнено крокував по снігу, здавалось, що його кроки були наскільки легкими й невагомими, що сніг під ногами майже не провалювався. Чоловік йшов й подумки лаявся. Він відчував інстинктивно, що від цієї дивачки варто чекати чого завгодно. Небезпеки для них чи володаря вона не становила та клопотами могла нагородити. З першого погляду зрозумів, що щось не так з цією дівчиною. Дивна, не типова для їхніх земель зовнішність, відсутність теплого одягу. Сама її поява поблизу лісу викликала тільки подив. Перше, що спадало на думку: не тутешня, та судячи з побаченого ним, на представницю жодного з відомих кланів за зовнішністю й поведінкою не була схожою. Та й напрошувалось наступне запитання: Як вона сюди потрапила?

 Такої зухвалості собі б не дозволила жодна жінка Даркосу. Тим паче про міць імператорського війська ходили легенди. Воїнів любили й поважали, а поєднати свою долю з одним із таких чоловіків – мрія кожної жінки. Жодна жива душа не посміла б грубити, а тим паче тікати, нехтуючи їх допомогою і змушуючи голову війська наздоганяти, відволікаючи від більш важливої роботи. Такою могла бути тільки реакція чужинки, яка не знайома з тутешніми законами та правилами.

 Воїни на чолі зі своїм ватажком, саме повертались із завдання, дорученим самим імператором. Успішно завершили його і їхали додому до своїх сімей. В іншому випадку –  просто залишили б її тут, та те, що встиг побачити голова війська не могло не зацікавити й не здивувати. Тим паче дівча замерзле, що також не залишилось поза увагою, адже їх народ був добре пристосований до низьких температур. Йому стало цікаво дізнатись звідки вона і чому так себе поводить, адже якщо не пристосована до суворих погодних умов – загине, або її пошматують дикі тварини, які населяють ці ліси. Він знав, що поблизу нема жодного поселення і жодної живої душі, тому не міг її кинути тут зовсім одну на поталу звіру.

 Мія ледь стрималась, щоб не полетіти у величезний каньйон, який розкинувся попереду. Тіло тремтіло, зуб на зуб не попадав, серце шалено калатало. Її дурість могла коштувати здоров’я й навіть життя. На такому морозі вона скоріш за все просто замерзне на смерть, або у кращому випадку обморозиться, адже як знайти інших людей не знала. Проте залишатись із цими незнайомцями, здавалось не кращою ідеєю.

 Дівчина хотіла побігти вздовж глибоченної прірви, але перед нею вже стояв її переслідувач. Вона різко вхопила гілку, яка лежала поряд у снігу й з гнівним поглядом направила її на чоловіка. Дівчина прекрасно розуміла всю абсурдність ситуації, але нічого кращого в голову не приходило. Як він так швидко наздогнав, навіщо пішов слідом, що йому від неї потрібно? – Запитання у її голові виникали з шаленою швидкістю. Вона стала в загрозливу позу, намагаючись виглядати більш впевнено, та хіба дівчина з гілкою в руках могла протистояти двометровому велетню в обладунках зі здоровенним мечем?

 Мія звернула увагу на його зброю, руків’я якої виглядало із піхов на поясі. Воно було оздоблене дорогоцінним камінням з витіюватими орнаментами. Блакитний, досить масивний камінь красувався в центрі, який на сонці переливався всіма кольорами веселки. Як і обладунки, меч вражав своєю майстерністю й красою. По його обличчю помітила, що він явно не в захваті від прогулянки, яку для нього організувала. Своїм самовпевненим поглядом й войовничим виглядом доводив до божевілля. Він сердито схрестив руки на грудях.

– І що далі?  – з насмішкою промовив чоловік. І що було не менш дивним, що звертався він на незнайомій дівчині мові, але вона прекрасно його розуміла. – Ти смієш мені погрожувати?! Думаєш, що твій дрючок зможе тебе захистити? Нічого смішнішого в житті не бачив.

– Облиште мене, я нічого вам не зробила – спробувала домовитись дівчина. З іншої сторони залишилось безліч запитань на які так кортіло отримати відповіді. Ці незнайомці могли прояснити ситуацію.

– Ми не можемо тебе тут кинути – відповів воїн. – Ти полегшиш нам життя, якщо добровільно підеш зі мною і не доведеться тягнути тебе силою. Тільки швидко думай, на мене очікують ще важливі справи, не буду я з тобою цілий день возитись! Чоловік відчував її страх навіть на відстані.

– Просто дайте мені спокій, вашої допомоги не просила – гнівно відповідала Мія.

– А ти надто зухвала, хоч й розумом трохи обділена. Мабуть, надмірна нахабність компенсує відсутність здорового глузду. Доведеться застосувати міри щодо твого перевиховання. – Кожне, сказане ним слово, змушувало її лють зростати в геометричній прогресії.

Чоловік підійшов ближче, дівчина войовничо направила своє знаряддя захисту, вткнувши у його груди.

– Торкнешся мене і я за себе не відповідаю – пригрозила з надією, що він не стане чинити проти її волі.

– Хочу на це подивитись – нахабно перервав, обдаровуючи свою жертву хижим вищиром й самовпевненим виразом обличчя.