Розділ 28. Нове життя

 Коли вони добрались до місця переходу через який сюди потрапили, Натанаіл з Мією на руках підійшов ближче і відчувши людину, портал яскраво засяяв і почав повільно відкриватись, засліплюючи своїм світлом. Навколо нього у повітрі пульсувала древня магія, яка захищала межі між світами. Залишалось тільки напоїти всіх зіллям, основою якого була кров жінки й перевірити чи спрацює їх план. Добровольцем визвався Алазар. Зробивши ковток першим, він спробував пройти через перехід, та замість того, щоб успішно потрапити додому, його з силою відкинуло від межі. Дракон проорав своїм тілом борозну у піску. Дракони заціпеніли від такого результату. Кожного із них, від повернення додому відділяв один єдиний крок в бік сліпучого порталу, тому кожна невдала спроба викликала в них відчай і приреченість. Вони вірили, що їм вдасться і вони зможуть повернутись до своїх сімей і ступити на рідні землі.  

– Що за...? – вилаявся Дамар, миттєво спохмурнівши.

– Чому нічого не вийшло? – обурювався Алазар, який намагався витрусити пісок зі свого волосся та одягу.

– Ми упустили одну маленьку деталь – трохи по розмисливши, виніс свій вердикт Дамар. – Вона повинна бути при тямі, щоб тримати за руку кожного хто наважиться перетнути межу. Якби все було так просто, ми б з батьком без проблем змогли покинути цей світ, магічний портал не так легко перехитрити. Він повинен відчувати її щире бажання стосовно нашого повернення, тільки тоді дозволить перейти з цього світу в Даркос. Він створювався як в’язниця для драконів із будь-якими силами, тому не пропустить нас.

– Мія, сонце прокинься – шепотів Натанаіл, та вона його не чула. – Що ж робити? Якщо ми залишимось чекати її пробудження – зілля зіпсується, кров згорнеться, виходить замкнуте коло.

– Якщо кожен зробить ковток, то її кров розійдеться по їх венах і залишиться просто зачекати доки вона прийде у себе.

– Дамаре, вона втратила надто багато крові! Їй не вдасться прокинутись без нашої допомоги. Саме це ми повинні були зробити, повернувшись у Даркос – вилаявся собі під ніс Натанаіл.

– Зачекайте, я думаю… – намагався знайти інший вихід.

– Якщо ми не перейдемо зараз вона може не прокинутись – з гіркотою додав батько.

– Натанаіле, дай їй своєї крові. Вона твоя єдина, а кров дракона як і його кохання відновлює – втрутився Алазар, сидячи на піску.

– Він правий, це може спрацювати. Твоєю кров’ю ми замінимо втрачену – констатував Дамар.

– Але ми не знаємо як така її кількість вплине на людське тіло. Під час обряду тільки краплинка моєї крові потрапила в її тіло. І навіть цей мізер викликав у неї приступ недомагання і слабкості. Це може просто її вбити.

– А якщо скористатись кров’ю Дамара? Він ваш син і у ньому тече значно більше людської крові – знову запропонував Алазар.

– Батьку вирішуй, рішення за тобою. Ти повинен зважити всі ризики, адже вони є. Ми не станемо наполягати якщо ти вирішиш цього не робити. Ми обов’язково знайдемо інший спосіб покинути ці землі.

– Спробуємо, у вас значно більше спільного. Не думаю що твоя кров може їй нашкодити. Вона тебе виносила і народила, її тіло повинно прийняти твою кров як рідну. Тим паче родинний зв'язок ніхто не скасовував.

 Дамар без зволікань увігнав кинджал у своє зап’ястя і направив руку до матері, на долоні якої Натанаіл зробив невеличкий надріз. Кров тоненькою цівкою потрапляла на рану і проникала під шкіру. Вона наче всмоктувалась, не дозволивши пролитись жодній краплині повз надріз. Декілька хвилин нічого не відбувалось, та потім Мія різко розплющила очі, шумно вдихаючи повітря. Натанаіл ледь не втратив дар мови, спостерігаючи як колір її блакитних очей поволі змінюється на ліловий, а окремі світлі пасма зафарбовуються в легкий відтінок лавандового.

– Що сталось? Ми вже в Даркосі? – поцікавилась жінка, не усвідомлюючи чому на неї втупились своїми здивованими поглядами дракони.

– Дамаре, як це все розуміти? – стурбований раптовими змінами у зовнішності коханої, Натанаіл звернувся до сина з надією почути пояснення.

– Я не знаю, та є одне шалене припущення. Моя кров могла частково запустити процес перевтілення.

– Ти хочеш сказати що вона стала такою як ми? – округлив очі від здивування чоловік.

– Ні, що ти, люди не стають драконами, драконами народжуються, та якимось чином моя кров запустила в ній певні зміни і я навіть не впевнений які ще окрім зовнішніх.

– Які ще зміни? Що не так? – не розуміла що дракони так бурхливо обговорюють.

– Мія, як ти себе почуваєш? – стурбовано опустив жінку на рівні ноги, обережно притримуючи за плечі. – Твої очі та волосся змінили свій колір. Тепер вони лілові. Ми використали кров Дамара, щоб привести тебе до тями, адже як виявилось, ти повинна власноруч перевести кожного із нас.

– Не хвилюйся, я не відчуваю жодних змін, можливо його кров вплинула тільки на зовнішній вигляд – спробувала заспокоїти схвильованого чоловіка.

– Тобі вистачить сил перевести нас на іншу сторону?

– Думаю що так. – Жінка підвелась і простягнула руку Алазарові – Спробуймо.

– І з усіх присутніх для свого експерименту ти обрала мене, одного разу мені було мало – зіронізував Алазар.