Розділ 24. Плани помінялись

Натанаіл обережно взяв її перемотані долоні й притулив до своїх грудей в районі серця.

– Мені шкода, що не був поряд, коли це сталось. Якби я тільки знав, що ти у цьому клятому світі, кинувся б одразу туди не зволікаючи. Я тебе кохаю понад усе у світі.

– Тепер все добре, біль майже вщух, завдяки тобі. Головне, що у нас з’явився шанс помститись темряві й відвоювати своє щастя. Побачити тебе тут – стало справжньою несподіванкою, дивом. Якби мені довелось знову пережити цей біль, щоб зустрітись з тобою, я б без жодних зволікань зробила це. А ще, нам вдалось звільнити Валарда. Він заслуговує на нормальне життя після всього, що робила з ним Еланте. Він не просто дракон, який за збігом обставин потрапив сюди.

– Він нащадок перших благородних родів, які заснували Даркос. Древній дракон про якого згадується в історії вогняного клану. Його спіткала схожа доля, тільки нам пощастило трішки більше. Він один з перших правителів Даркоса. Данаріс і Тайрон прямі нащадки Валарда. Проте після смерті своєї коханої, він несподівано зник. Темрява втрутилась і в його долю, відправила як забавку для Еланти, користуючись його слабкістю, а Валард навіть не намагався боротись, адже для нього у житті було все втрачено. Він не хотів жити без своєї обраної. І я його розумію, адже також не зміг би жити, знаючи, що тебе більше нема. Я втратив власного дракона і якщо втрачу тебе знову – помру.

– Ні! Не говори цього! Я не дозволю тобі померти, як не дозволив мені. Ми з усім впораємось і будемо щасливими. Я вже щаслива, знаючи, що ти поряд – з ніжністю і водночас з твердим переконанням тим, про що говорить, дивилась у його сині очі. – Чому до драконів і їх супутниць доля така жорстока, чому ми не можемо просто: «Жили довго і щасливо».

Натанаіл посміхнувся, ніжно торкаючись обличчя.

– Ти ж любителька пригод і спокійне життя не для тебе. Поглянь на все з іншої сторони. Скільки б доля нас не розлучала, ми кожен раз знаходимо один одного, наші серця і душі притягуються, навіть крізь світи. Ми спробували повернути тобі спокійне життя у людському світі й навіть тоді, коли ти нічого не пам’ятала, тебе тягнуло у Даркос, тебе тягнуло до мене, на підсвідомому рівні ти відчувала портал біля якого кожного дня сиділа годинами.

– Але звідки ти про це знаєш? – дивилась на нього крізь пухнасті вії.

– Я все відчував. Це було моїм покаранням за те, що хотів розірвати наш зв’язок. На цій стороні я відчував твої страждання, твій сум, твої поневіряння і тільки, коли по тебе прийшов Дамар, ти знову почала жити, ти довірилась йому, не усвідомлюючи причин. Коли до тебе в Даркосі повернулись спогади про нас і усвідомлення втрати – я страждав разом з тобою, відчуваючи весь спектр твоїх переживань і скажу тобі, що це було нестерпно. Я не міг нічого змінити, не мав змоги послабити твій біль, та я завжди був поруч.

– Але звідки Вайліс дізнався, що ти живий?

– Він просто це відчував. У драконів є один цікавий обряд, який ми провели, коли були ще хлопчаками. Кровний ритуал, яким ми зв’язали наші життя.

– Ви що одружились? – зіронізувала Мія, насолоджуючись усміхненим обличчям чоловіка.

– Це трохи інше – спробував пояснити Натанаіл. – Ми поєднали нашу кров, щоб спільними зусиллями боротись проти зла і знати коли один із нас паде від її рук, щоб інший міг продовжити протистояння, перегрупувавши сили. Цей обряд дозволив нам відчувати один одного на відстані, ми стали кровними братами. Наша спорідненість дозволила йому відчути, що я живий. Коли поєднується кров дракона і людини – це надзвичайно рідкісне явище, адже досі тільки тобі й коханій Валарда вдалось перетнути межу між нашими світами. Між нами встановлюється зв’язок, на який все ж можливо повпливати силами магії, приглушуючи його, як це не одноразово відбувалось у нашому житті. Та зв'язок крові дракона з драконом – не можливо обійти або обдурити, на нього неможливо вплинути. Та і в цьому є свої мінуси. Вайліс знав про мою смерть з перевірених джерел, та весь цей час відчував протилежне. Це могло привести його до божевілля. Тому він зник, щоб все вияснити, щоб не втратити здоровий глузд. Мені вдалось відгукнутись на його поклик крові й він все побачив моїми очима. Я благав його нічого не казати Дамару і тобі, та як бачиш, у нього своє бачення на проблеми. Він вирішив зробити все по-своєму.

– І правильно зробив! Якби не Дамар, я б … Не знаю що я б робила і як жила далі – спохмурніла жінка.

– Ось тому ми прийняли з Дамаром важке для нас усіх рішення.

– Воно було неправильним, Натанаіле, ви не захистили мене від страждань – ви просто їх трохи відтягнули. Я не знаю як донести до вас, що так робити не можна, не можна гратись з людськими почуттями й долями, я повинна була сама прийняти рішення. Знаю, що зробили все, щоб врятувати мене, та натомість отримали порожню оболонку, тіло без душі. Кожного дня, поки я жила там, глибоко всередині усвідомлювала, що щось не так. Я не відчувала себе живою, мене нічого там не тримало. Все, що було мені дорогим залишилось у Даркосі. Я завдавала болю людям, яким була дорога. – Вона опустила голову при згадці про Макса, якому також прийшлось не легко поряд з нею.

 Натанаіл ніжно пригорнув до себе і прошепотів:

– У всьому цьому нема ані краплі твоєї вини, а свою я спокутую досі у цьому світі.

– Натанаіле, ми повинні знайти спосіб повернутись разом.

– Час покаже. Не будемо загадувати наперед. Якщо з’явиться така можливість, будь певна, що я нею із задоволенням скористаюсь.