Розділ 20. Доленосне повернення лорда Вайліса

– Темрява спробувала в черговий раз втілити свій план у життя і не вагаючись заволодіти моїми силами, щоб використати їх у своїх цілях, та не взяла до уваги те, що вже з перших днів мого народження вони росли в мені й тісно переплітались з моєю свідомістю, якою прагнув заволодіти. В потрібний момент мої сили й магія спрацювали як потужний захист, оберігаючи свого власника від зла. Тобі також добряче дісталось. У тебе були переламані ребра і внутрішня кровотеча, яку нам вдалось зупинити, та найбільше нас налякало те…

– Як я відреагую смерть Натанаіла – продовжила його фразу Мія. ­– Останнє, що пам’ятаю з того вечора – кинджал у його грудях і погляд сповнений любові, спрямований на мене.

– Так, тому ми прийняли важке для нас усіх рішення. Заздалегідь я розповів батькові, що в одному із видінь бачив його смерть і він взяв з мене слово, що якщо видіння здійсниться, я заберу із твоєї пам’яті спогади про Даркос, про нас і сховаю тебе у людському світі, щоб для всіх, ти назавжди зникнула зі світу драконів і темрява більше не переслідувала тебе. Він мріяв, що ти знову будеш щаслива у своєму світі, та темряві, якимось чином, вдалось довідатись, що ми обвели її навколо пальця. Зло знайшло спосіб пробратись у твій світ, щоб знайти тебе, а далі ти знаєш, що було.

– Я дуже любила, люблю і буду любити твого батька, та рішення було жорстоким і несправедливим. Дамаре, я повинна була оплакати його і бути поруч з тобою у ті важкі часи. В мене просто забрали частинку мене, частинку найщасливіших спогадів. Тут я була по-справжньому щасливою, у вас не було права так вчиняти зі мною. Я жива істота, яка повинна мати свою думку і шанс відстояти її. Будь ласка, пообіцяй мені, що щоб не сталось, ти більше не будеш лізти мені в голову – вимагала жінка, усвідомлюючи, що все може повторитись знову.

– Даю слово. Ми не повинні були так робити. Алазар теж був не в захваті. Він говорив, що ти нам ніколи не пробачиш. Та я дав слово батькові й не міг не виконати того, що пообіцяв. Ми думали, що це дозволить тобі жити нормальним життям на яке ти завжди заслуговувала. Пробач нам.

– Я пробачаю і розумію, що ви намагались мене захистити, та тепер я наполягаю, щоб всі важливі кроки, які стосуються безпосередньо моєї долі, обговорювались зі мною і я могла самостійно прийняти рішення, яке буду вважати правильним. Ви повинні звикнути з думкою, що я доросла людина і в силі розв'язувати власні проблеми.

– Тепер я це усвідомлюю і запевняю, що більше не використаю свої сили проти тебе.

– Мені завжди було цікаво, яку магію успадкував ти.

– Я народився з такими ж силами як у батька тільки вдвічі могутнішими. Та окрім них, я можу впливати на свідомість інших, бачу видіння з майбутнього і здатен матеріалізувати свою магію у будь-який предмет, як це робив з мечем, захищаючи тебе від зла.

– Це справді вражає. Але як тобі вдалось позбутись темряви всередині?

– Моя сила, яка вирвалась того злощасного вечора, прогнала, вплетену у мою душу темряву, повертаючи її джерелу всього зла. Я звільнився, та ворог став сильнішим, адже тепер всі його частини, які були у мені й батькові об’єднались. І він прагне закінчити розпочате, змусити нас страждати й отримати омріяну владу над Даркосом.

– Дякую, що був зі мною чесним.

 Наступного дня Мія вирішила  приєднатись до сніданку з Алазаром і Дамаром. Вони були раді бачити, що їй стало краще, що вона маленькими кроками повертається до нормального життя. За сніданком, в трапезну увійшов один з гінців Дамара і повідомив, що має новини для нього. Мія одразу догадалась, що розмова буде пов’язаною з темрявою. Дамар кинув швидкоплинний погляд на матір і Алазара, а потім скомандував воїнові говорити в їх присутності.

– Лорд Вайліс наказав повідомити, що він знайшов спосіб – без жодних емоцій на своєму обличчі оголосив гонець.

У Мії випала виделка із рук, привертаючи увагу сина. Дамар наказав продовжувати посланцю, який також зупинився, очікуючи дозволю продовжити.

– Лорд хоче зустрітись з вами й вимагає, щоб на цій зустрічі була присутня ваша мати.

– Що він задумав, навіщо йому Мія? – запитання призначалось зосередженому Алазару.

– Це було основною його вимогою – додав гонець.

– Дамаре, я раніше зустрічалась з лордом Вайлісом і він допоміг нам, він найкращий друг твого батька, мені нічого не загрожує – намагалась переконати не надто задоволеного такою вимогою сина.

– Помиляєшся, у ньому може ховатись темрява і вона просто намагається тебе таким способом виманити. Багато чого змінилось за твоєї довгої відсутності.

– Ми повинні ризикнути, іншого виходу нема, я не хочу, щоб ви знову все вирішували за мене. Ти мені обіцяв. Я буду обережною.

– Ти підеш з нами, але будеш триматись поруч. Це може бути майстерно спланована пастка, я не хочу знову тебе втратити.

– Я зроблю все, що ти побажаєш – запевнила жінка.

– Я б не був у цьому надто впевненим, Мія завжди робить те, що їй заманеться – посміхнувся Алазар.

– Припини, цього разу я буду обачнішою. Тим паче та дівчинка вже давно виросла.

– Гаразд, передай лорду, що ми зустрінемося з ним на його умовах – звелів посланцю Дамар.

Гонець пішов, а Дамар і Алазар пильно глянули на Мію.