Розділ 19. Повернення спогадів

 На іншій стороні на них вже з нетерпінням очікував вірний друг і соратник Алазар. Коли побачив Мію на руках у Дамара, зрозумів, що все пішло не по плану. Схвильований Дамар передав її у руки чоловіка:

– Алазаре, вона не впорається з емоціями. Ще не встиг відновитися наш зв’язок. Все почалось надто рано. Процес повернення спогадів несподівано запустив, відкритий мною портал.

– Заспокойся, вона сильніша ніж ти думаєш. Ми не врахували, що енергія переходу зробить все за нас. Та Мія впорається. Можливо нас зненавидить, але впорається.

– Нехай краще ненавидить, але буде жива – з хвилюванням в голосі додав Дамар

– Я віднесу її до покоїв, а ти попередь Ейнара. Він зараз буде потрібен як ніколи – скомандував Алазар.

 Дамар повернувся до порталу, щоб привести з собою брата матері, який міг допомогти впоратись їй з руйнівною хвилею емоцій і почуттів, які накриють жінку після пробудження.

 Алазар не міг відвести свого погляду від подруги, яку дбайливо пригортав до свого теплого тіла. Минули роки, а вона зовсім не змінилась: така ж тендітна і молода. Звісно, хвилювався не менше ніж її син, але вірив що Мії все під силу. Емоції віддзеркалювались на її обличчі й прикритих повіках, які шалено тремтіли. Хороші спогади змінювались поганими, а погані – хорошими. І так незліченну кількість раз. Він дивився на неї й мріяв як знову обійме, але боявся, що після того, що вони накоїли, вона їм ніколи не пробачить.

 Він не відніс її у спільні з Натанаілом покої, в які до сьогоднішнього дня ніхто не насмілювався увійти. Відчинив двері нової, спеціально підготовленої до її повернення опочивальні. Обережно опустив  на ліжко і притяг крісло, щоб присісти поряд, не залишаючи подругу ні на секунду. Усвідомлював, що їй доведеться пережити й був готовим підтримати у важкі хвилини. Не хотів навіть уявляти, що доведеться відчути йому і Дамару, пропускаючи ці емоції через себе. Серце стискалось від болю і жаху, який на них усіх очікував.

 За годину неймовірно довгого і хвилюючого очікування, двері опочивальні відчинились і увійшов Ейнар, якого привів Дамар. Він підійшов до її ліжка і міцно стиснув її маленьку долоню у своїх. З очей текли сльози. Він був щасливим знову побачити свою сестричку, та не був готовим відчути її страждання, як і будь-хто з присутніх. Вони очікували на її пробудження, прокручуючи у своїх головах слова, які скажуть. І всі усвідомлювали наскільки важким воно буде не тільки для неї. За увесь цей час змогли змиритись з минулими подіями, а їй прийдеться пережити їх заново. Прийняти втрату і подолати пекельний душевний біль, який вона принесе.

– Мія, прокидайся, ти повинна прокинутись, повинна жити далі.

– Ні, не змушуй мене, Натанаіле, я не хочу, я буду тут з тобою.

– Я ж обіцяв, що знайду тебе, але поки що ти не можеш піти зі мною, ще не прийшов наш час. Кохана, Дамар не повинен втратити ще й матір. Ззовні він здається сильним і вже таким дорослим, та насправді всередині він ще зовсім юний хлопчик якому потрібна матір. Я знав, що доведеться зробити з тобою і мені відомо, що ти ніколи не приймеш це як належне. Але іншого виходу не було, він повинен був так вчинити.

– Я без тебе не зможу, не хочу прокидатись, знаючи, що тебе там не буде.

– Зможеш, ти будеш знову кохати й відчувати, а я з нетерпінням очікуватиму нової зустрічі, яка подарує обом бажане. Тепер ти повинна прокинутись – твердо скомандував коханий.

 Він поцілував її й розвіявся як марення, а Мія розплющила очі, пригадуючи все до найдрібніших подробиць. Вона прокинулась у сльозах і вже усвідомлювала, що Натанаіла більше не побачить, він прощався з нею. Вона не зможе обійняти його, тільки не в цьому житті. Серце розривалось з відчаю. Жінка так мріяла пригадати своє минуле і навіть не підозрювала, що в ньому залишиться все дороге її серцю. Не хотіла прощатись з коханням свого життя і залишати далеко в минулому почуття, завдячуючи яким, пізнала істину свого народження. Як вона тепер житиме без того, для кого була створена.

Дамар повільно підійшов до її ліжка і присівши поряд, міцно пригорнув її до своїх грудей.

– Ти не самотня, я не можу втратити ще й тебе, з його очей потекла сльоза, він відчував увесь спектр її болю, а Мія змогла відчути його душевні муки, які майстерно приховував глибоко у своєму серці.

– Дамаре, я не знаю як мені навчитись жити без нього.

– Так, як я навчився жити без вас обох – з гіркотою відповів їй. – У тебе є я. Знаю, що поки що я для тебе зовсім чужий, але намагатимусь все змінити, якщо ти мені в цьому допоможеш.

– Так, я спробую. Дамаре ти повна копія свого батька. Коли я дивлюсь на тебе – я бачу його – крізь пелену сліз, яка застилала очі й тремтячим голосом зауважила жінка. Вона провела своїми тонкими пальчиками по його обличчю, потім по чорних пасмах вугільно-чорного волосся, яке красиво спадало на мужні плечі.

– Мамо, ти пробачиш мені те, що я накоїв? – з острахом поставив питання, яке його мучило найбільше.

– Я не маю за що тебе пробачати. Ти пережив не менше мого. Але пообіцяй, що розкажеш, що сталося в минулому, що було з тобою у ту злощасну ніч – своїм засмученим поглядом вимагала в нього правди.

– Звісно розкажу, але все потрохи. Твого пробудження чекали рідні тобі дракони – спробував змінити тему розмови, щоб уникнути питань, до відповідей яких, могла виявитись неготовою.