Розділ 15. Повернення ворога

 Прокинувшись від сліпучих променів вранішнього сонця, які пробивались крізь віконне скло, Мія прикрила очі руками. Натанаіла вже не було, що трохи засмучувало і псувало загальне враження від ранкового пробудження. Хотілось почати новий день з обіймів коханого, та вона розуміла, що керування замком ніхто не скасовував і він повинен був виконувати свої обов’язки, щоб забезпечити їх усім необхідним. Хвилювання трохи вщухли, здоровий сон благо посприяв цьому, та не зумів позбавити від них повністю. Вона не знала наскільки все серйозно у ситуації з його внутрішнім драконом, та відчувала, що він трохи лукавить, приховуючи від неї справжню величину його проблеми. Вірила, що його внутрішній дракон пробачить коханому. Інший варіант розвитку подій, не хотіла навіть припускати. З голови не виходило те, що повернулись жахіття, які переслідували її в період боротьби Натанаіла проти темряви. Усвідомлювала, що причиною їх повернення міг виявитись власний син, який повинен був успадкувати цю моторошну особливість свого батька. Тим паче, що саме Дамар допоміг їй прокинутись і розвіяв марення. Коханий не повідомив, чи присутня темрява в душі їхнього сина, а вона не запитувала, адже боялась почути відповідь. Не хотіла, щоб її хлопчику довелось пережити те, що випало на долю його батька. Не знала, що корінь проблеми був набагато глибше, ніж могло здатись, на перший погляд. Вона тільки вчора повернулась, тому для неї залишались невідомими зміни в долі Даркоса за останні роки після її раптового зникнення. Вирішила дізнатись про це першочергово, щоб бути готовою до можливих несподіванок, які можуть спіткати її після повернення. Могла дізнатись потрібну інформацію від Натанаіла, та усвідомлювала, що він не розповість усього і може упустити найважливіше, щоб не засмучувати, а їй потрібна була картина в цілому, разом з усіма прикрими моментами та перипетіями. Мія помітила, що виставив додаткову охорону і збільшив чисельність свого війська, а це могло означати, що знає про можливу небезпеку або напад. Їй подобалось, що він так ревно оберігав її спокій, та переконалась на власному досвіді, що незнання не гарантує безпеки. Воліла бути готовою до будь-якого несподіваного повороту.

 Вона прийняла теплу ванну, а коли закінчила банні процедури, до покоїв увійшла нова служниця, яка назвалась Дарою. Вона принесла сніданок і запропонувала свою допомогу у створенні зачіски й виборі сукні. Світлі локони зібрала у легкий, повітряний пучок, випускаючи декілька неслухняних пасем біля контуру обличчя, а сукня бузкового кольору додала свіжості образу. На язиці вертілось запитання, яке не наважувалась озвучити вголос, боячись відповіді. Та зрештою, зібравши всю волю в кулак, поставила своє запитання новій служниці.

- Даро, чи знайома ти з Мерлою, яка працювала тут раніше?

- Так, Мерла – моя наставниця. Вона досі працює у Даркфорті, та нещодавно змушена була на деякий час покинути замок.

 Мія неабияк зраділа, що її подруга залишалась вірною Даркфорту і досі жила тут.

- Тобі відомо, куди вона направилась?

- Пробачте, та мені про таке не звітують – ніяково опустила погляд, ніби хвилювалась своєю відповіддю засмутити жінку.

- Дякую, що відповіла на мої запитання і не потрібно мене боятись.

Служниця кивнула і вклонившись, вийшла з покоїв. А Мія поснідала і вирішила відшукати чоловіка і сина, адже хотіла знову їх побачити. За збігом обставин з Дамаром перестрілась у коридорі, дорогою до кабінету свого дракона. Він обійняв її, а потім різко відсторонився.

- Як спалось? – поцікавився хлопчик.

- Дякую, з твоєю допомогою я добре виспалась і набралась сил для нового, сподіваюсь не менш захопливого дня. Пробач, що налякала тебе. Я, мабуть, надто розхвилювалась і мої хвилювання втілились у нічні жахіття.

 Дамар не став заперечувати, хоч і знав, що це не так. Зовсім не хвилювання навіяли її видіння. Мія відчувала, що навіть її син, щось майстерно, як на восьмирічну дитину, приховує. Можливо їй тільки здалось, та вчора він поводив себе більш відкрито і щиро, а сьогодні закрився від неї, наче мушля. Вона бачила ніжність у його очах, та він не дозволяв собі проявляти ці почуття. Відчувала, що його щось тривожить, та не хотіла тиснути на сина розпитуваннями. Якби хотів, розповів би сам. Мія тільки вчора шаленим вихором увірвалась у його життя, тому не могла дозволити собі вимагати у нього одкровень.

- Ти також шукаєш батька? – поцікавилась, відволікаючи його від роздумів.

- Батько змушений був терміново покинути замок.

 Слова сина неабияк вразили, адже він ніколи не покидав цих стін, не попрощавшись.

- Не хвилюйся, він скоро повернеться – ніби відчуваючи її тривогу, додав Дамар.

- Алазар зараз у замку? – вирішила розпитати про все друга, який повинен був бути в курсі цілей несподіваного від’їзду її чоловіка.

- Я бачив його на подвір’ї. Він роздавав розпорядження своїм воїнам.

- Якщо ти не проти, я піду і відшукаю його, мені потрібно з ним поговорити.

- Звісно, я не проти, зустрінемось пізніше… Люблю тебе – трохи тихіше і після невеликої паузи проговорив хлопчик, вкладаючи в цю фразу справжні почуття, які так важко було приховати глибоко у серці.

- Я також тебе люблю – усміхнулась Мія.

 Хлопчик пішов далі, а вона направилась на пошуки Алазара, роздумуючи над дивною, трохи відчуженою поведінкою власного сина. Заспокоювала себе тим, що це не просто дитина і він міг успадкувати мінливість характеру свого батька, хоч глибоко всередині, знала, що причина інша, куди серйозніша. Відчувала себе трохи параноїком, адже у всьому шукала прихований зміст. Можливо, марно хвилюється і Натанаіл скоро повернеться, і все їй розповість, а поки її тривожність може розвіяти розмова з другом. Не могла дочекатись зустрічі з Ейнаром, який повинен був з’явитись на прохання її чоловіка. Він заслуговував знати, що його сестра жива і повернулась, адже на власному досвіді неодноразово переконалась, як важко втрачати дорогу людину.