Розділ 14. Нові випробування

 Дракон випустив Мію зі своїх обіймів і присів біля ліжка, ховаючи обличчя у долонях.

- Натанаіле, що з тобою? Я щось не так зробила? – злякалась його несподіваній зміні поведінки.

- Ні! Стій, не підходь! – скомандував суворим тоном чоловік.

- Я нічого не розумію – стривоженим голосом прошепотіла Мія.

 Він поспіхом почав одягатись. Коли дружина поставила свою руку йому на плече, він на секунду зупинився, насолоджуючись теплом, яке йшло від її маленької долоні. Дракон рвався на волю і він не міг це контролювати, боявся, що нашкодить коханій.

- Не йди, ти мені потрібен – обійняла його за спину – Що б з тобою не відбувалось, я хочу бути поряд.

 Натанаіл розвернувся до неї й Мія побачила розсип вугільно-чорних лусочок і дві вузенькі зіниці, що свідчило про часткову трансформацію. Щось подібне з ним відбувалось, коли він знайшов її після довгої розлуки, тільки тоді все швидко минуло, а зараз він стояв і дивився на неї поглядом свого дракона, який чомусь був лютим і агресивним, і його драконяча суть не хотіла поступатись місцем, не бажала підкорятись.

- Пробач, я повинен був одразу все розповісти й деякий час триматись якомога далі, щоб не нашкодити тобі. Зараз я небезпечний для навколишніх – твердо запевнив дракон.

-  Що за дурниці? Ти мені не нашкодиш як і твій дракон – намагалась переконати в тому, в чому була впевнена на всі сто відсотків.

- Мій дракон лютує, намагається взяти верх і провчити мене. Поряд з тобою, у нього з’явився такий шанс, адже емоції беруть верх і йому легше пробитись крізь стіну, яку я спорудив перед ним.

- Навіщо ти це зробив? Наскільки мені відомо, дві ваші сутності повинні жити в мирі, тоді ти наймогутніший.

- Коли я тебе втратив, мене заполонили руйнівні для нашої іпостасі емоції. Я відчував відчай, лють, ненависть. Ці відчуття руйнували мене зсередини і я навіть не намагався боротись з ними. Я зненавидів і картав себе, що не зміг зберегти тебе, проклинав долю, що дозволила розлучити нас. Тоді активізувався мій дракон. Він намагався боротись з цим станом, рвався в небо. Тільки так можна було зменшити вплив згубних емоцій і витягнути мене зі стану саморуйнування. Я не дозволив, змусив його страждати разом зі мною. Він став моїм в’язнем.

- Ти цілих вісім років не перевтілювався у дракона? – не могла повірити у те, що щойно озвучила. – Чому ти не випустиш його зараз? Ми можемо повернути йому спокій і залікувати старі рани.

- Тепер це може призвести до непередбачуваних наслідків – холодно констатував Натанаіл. – Я можу навічно залишитись в образі дракона, без жодного шансу коли-небудь повернутись. Мій дракон не пробачить свого примусового ув’язнення.

- Повинен бути спосіб, щоб примиритись з ним і відновити гармонію існування обох твоїх сутностей. Тепер я поряд і ми впораємось, тільки не закривайся від мене. Я надто сильно тебе люблю, щоб дозволити тобі переживати все на одинці. Разом ми сильніші. В єдності – наша сила.

 Вона прибрала пасмо його темного волосся з обличчя і почала пристрасно цілувати. Не була готова знову його втратити, тільки не зараз. Мія продовжувала шалено його бажати. Він різким рухом притягнув її до себе і посадив собі на коліна. Вони кохались з усією відданістю, яку тільки могли подарувати один одному. Поступово, тонкі зіниці почали розширюватись, а лусочки на обличчі зникали. Вона заліковувала рани, завдані власному дракону, намагалась відновити душевну рівновагу і дарувала своє кохання двом його сутностям, поєднуючи їх в єдине ціле. Дракон відгукувався на присутність Мії, він відчував їх зв’язок, та не міг пробачити Натанаілу таке ганебне ставлення до себе. Дівчина трохи остуджувала його запал та не могла викорінити образу, яка назрівала роками. Його друга сутність прагнула, щоб він відчув те, що довелось пережити їй. Дракон також страждав, коли втратив свою Мію і для нього було життєво необхідним вирватись на волю і розвіяти свої страждання серед хмар, високо в небі й на таке жорстоке ставлення він не заслуговував. Втративши зв’язок і зруйнувавши внутрішню гармонію, Натанаіл прирік себе і свого дракона. Їх сили та міць ослабли, він став легкою мішенню для ворогів, з чим не могла змиритись ця могутня істота.

 Чоловік намагався знайти спосіб, щоб примирити дві свої сутності, та легше було сказати, ніж втілити задумане в життя.

 Вночі Мію переслідували нічні жахіття, які здавались наскільки реальними, що змушували повірити у їх неминучому втіленні в життя. Вона бачила смерть, відчувала страх і самотність. Бачила як помирає її коханий, як темрява заволодіває її сином. Ці жахливі відчуття розривали душу на шматки. Для Мії ці моторошні видіння стали власним пеклом. Вона хотіла вірити, що це тільки сон, та він ніяк не закінчувався, вона не могла прокинутись. Паніка, яка перевтілювалась у якесь божевілля. Ще тільки вчора вона віднайшла свою сім’ю і вже знов її втратила. Цього не може бути, доля не може над нею так знущатись. Вона кричала і немов провалювалась у чорну безодню: безодню божевілля і відчаю.

 Натанаіл прокинувся від криків дружини. Він хотів привести її до тями, позбавити від моторошних сновидінь, та в нього нічого не виходило. Спосіб, яким він допомагав їй минулого разу, вже не діяв, або він просто втратив свою могутність у внутрішній боротьбі. Мія не реагувала на його поклик. Чоловік неабияк розхвилювався та в цей момент до покоїв несподівано забіг Дамар.

- Батьку, дозволь я допоможу! – попрохав стурбований хлопчик. Натанаіл мовчки пропустив його до Мії. Дамар сів на ліжко і поставив її голову собі на коліна. Він провів своїми руками над її головою і поставив свою долоньку на її мокре чоло. Натанаіл бачив, як від її голови й до його дитячих долоньок простягались чорні магічні нитки. Вони приносили хлопчику біль та Дамар вперто продовжував, намагаючись допомогти матері.