Розділ 13. Зустріч із сином

 Перш ніж повернутись, Натанаіл вирушив разом з коханою до місця, яке стало для неї тимчасовою домівкою. Дракон хотів створити портал прямісінько на ферму, та Мія переконала його відправитись туди на таксі, адже блискучий перехід серед поля, міг "трохи" ошелешити її жителів.

 Коли вони приїхали на ферму, Грейс щипала соковиту зелень неподалік і помітивши Мію, одразу кинулась до неї, поставивши свою голову їй на плече. Вона гарцювала навколо, раділа її присутності й поверненню додому. Дівчина вважала, що коні не піддаються муштрування, з ними потрібно подружитись, знайти індивідуальний підхід, адже кожен кінь, як і людина, володіє унікальним характером. І водночас знала, що їм не до вподоби слабкість свого господаря. Саме цими принципами керувалась у спілкуванні зі своєю улюбленицею. Грейс вважала її лідером і хорошим другом, з яким не хотілось розлучатись надовго. Натанаілу імпонувало, що дружина так прив’язалась до тварини, адже сам захоплювався їх грацією, красою, витонченістю і розумом. Він ніколи не дозволяв собі проявляти грубість у відношенні до коней. 

Коли до них підійшов Ентоні, Мія кинулась на зустріч і міцно обійняла чоловіка.

- Він справжній, Ентоні, я нічого не вигадувала - сяючи від щастя, проговорила дівчина. Я прийшла, щоб попрощатись - додала з нотками суму в голосі.

 Ентоні пильним поглядом окинув серйозного дракона, який був не надто задоволений бурхливою реакцією коханої. Все-таки, Натанаіл був власником і ніяк не міг звикнути до невинних обіймів коханої жінки, тим паче з незнайомим для нього чоловіком. Та він не промовив жодного слова, намагаючись зрозуміти Мію. Знав, що саме ця людина, допомогла їй у тяжкі хвилини й дала притулок для її зраненої душі. Ентоні привітався з чоловіком міцним рукостисканням.

- Ентоні - коротко відрекомендувався господар ферми.

- Натанаіл 

- Радий знайомству. В те, про що розповідала Мія, важко повірити, та я знав, що ця дівчина не брехала. Світ навколо надто великий і непередбачуваний, щоб заперечувати існування чогось непідвладному нашому сприйняттю. Не проходило й дня, щоб вона не намагалась довести собі, що все, що з нею відбувалось - цілковита правда. 

- Моя дружина так просто не здається - посміхнувся дракон, обіймаючи дівчину за талію. 

-  Бережи її, вона надто особлива, щоб втратити її знову. 

-  Ентоні, я б хотів купити у вас Грейс - після невеликої паузи додав Натанаіл.

- Я сам хотів запропонувати забрати її з собою, адже другої розлуки вона просто не переживе. Бачив, як прив'язалась до Мії - запевнив чоловік, усміхаючись своєю найщирішою усмішкою дівчині, яку полюбив як сестру.

- Ентоні, але ж вона твоя, ти не можеш просто віддати її нам – додала Мія.

- Я бажаю тільки добра своїм тваринам, а розлука з тобою її вб'є, тому нехай вона буде моїм подарунком для тебе. Подбай про неї. 

- Дякую, тобі за все. Ти допоміг, коли я цього потребувала, повірив, коли ніхто не вірив. Я ніколи не забуду, що ти для мене зробив.

- Бережи себе.

 Попрощавшись, Натанаіл найняв фургон, щоб перевезти Грейс. Їм потрібно було добратись до порталу в парку. З твариною це зробити було значно складніше, щоб не привернути зайвої уваги, тому змушені були зачекати сутінок. Менше людей – менше зайвої уваги. Мія дуже хвилювалась перед поверненням. Боялась зустрічі з сином і його непередбачуваної реакції на раптове воскресіння з мертвих. Коханий увесь час намагався заспокоїти. Він ніжно пригортав її до своїх грудей, міцно тримав за руку. Коли прийшов час входити в портал, Мія зупинилась і не могла наважитись зробити вирішальний крок, та Натанаіл пригорнув її міцніше і підхопив на руки.

- О ні, тепер ти від мене не втечеш, хоч якби страшно тобі не було – посміхнувся Натанаіл.

- Я й не збиралась, просто...

- Мія, все буде добре, Дамар – дракон, а в драконів особливий зв'язок з матір’ю, тому не варто себе накручувати. Коли ти ступиш на землі Даркосу, він відновиться.

 Коли вони вийшли в Даркфорті, з очей покотились сльози, не могла повірити, що це не сон. Кожну секунду, вона ловила себе на думці, що може прокинутись і після цього вже не зможе жити далі. Важко було повірити, що випала із цього життя на цілих вісім років. Переступивши портал, всі відчуття і емоції загострились і її хвилювання досягло точки апогею. Натанаіл осідлав Грейс, протягуючи свою міцну руку дружині.

- А як же твій кінь? - вказала на тварину, яку він залишив по цей бік.

- Я відправлю по нього свого воїна.

 Дорогою додому, вона тримала очі заплющеними, насолоджуючись приємним вітерцем на своєму обличчі й розміреним диханням свого чоловіка, який міцно пригортав до свого тіла. А коли наважилась розплющити - побачила в далині рідний замок, який назавжди залишив слід у її серці. Місце, яке колись ненавиділа і боялась. Та щось у ньому змінилось, він вже не виглядав настільки моторошним і неживим. Не було гидкого чорного туману, який огортав будівлю. Навколо замку простягались зелені газончики й височіли статуї, які вже не лякали, так, як вперше. Здавалось, що в ньому знову оселилась любов і щастя. Емоції та почуття, які вона пережила в ньому, назавжди викарбувались всередині. Тепер прекрасно розуміла, що все це, не може і не могло ніколи бути звичайним сном, і тим паче вигадкою. Серце вистрибувало із грудей перед майбутньою зустріччю. І чим ближче вони під'їжджали, тим шаленіше воно стукотіло. Мріяла нарешті побачити свого сина та обійняти його, відчути цей материнський зв'язок зі своєю дитиною, з якою її розлучили при народженні. Не знала, що йому скаже, навіть уявити не могла, як відреагує на її повернення, та до болю в серці бажала просто пригорнути до себе свою довгоочікувану дитину.