Розділ 11. Ферма Ентоні

 Мія вдивлялась у далечінь крізь віконне скло рейсового автобуса, який прямував за місто, до ферми, якої могло не існувати взагалі, та на яку покладала останню надію. Сподівалась, що там зможуть підтвердити її слова, пригадають дивного світловолосого чоловіка, який на інтуїтивному рівні розумів і відчував коней.

 Яким було її здивування, коли ферма виявилась реальною. Серце калатало, немов божевільне, руки тремтіли, не могла вона бачити у своїх видіннях ферму, на якій ніколи не бувала раніше. Це могло означати тільки одне – Даркос не вигадки.

 Та й тут, на її превеликий жаль, ніхто не зміг підтвердити її здогадки. Колишній власник, зовсім нещодавно помер і тепер фермою керував його син Ентоні, який приїхав з Америки, звідки був родом його батько. Мія в розпачі хотіла бігти геть, та зробивши кілька невпевнених кроків, впала на коліна прямісінько на траву. Вона плакала і не могла зупинитись. Було надзвичайно морально важко, коли помирала надія. До останнього сподівалась, що знайдеться людина, яка подарує віру у те, що колись зможе повернутись і зустрітись зі своєю сім'єю, яка залишилась за межею її реальності. Не могла викинути зі своєї голови народження сина, якого так і не встигла навіть побачити. Здавалось, що частинку свого серця назавжди залишила в тому світі. Гіркота розчарування мучили душу, доводила до божевілля, якого останнім часом, почала так боятись. Здавалось, що вже ніколи не зможе жити як раніше. В один момент, щастя розбилось об кам'яну стіну вигаданої реальності.

 Вона не могла спинити сліз, які раптово нахлинули з відчуттям розчарування. І чим глибше занурювалась у свої спогади, тим важче було приборкати свої емоції. Раптом Мія відчула дотик чогось холодного на своєму плечі. Вона підняла голову і побачила біля себе білосніжну кобилу, яка підійшла до дівчини, немов відчувала її біль і намагалась зарадити нещастю. Мія погладила тварину по білосніжній морді. Ці тварини, вміли на інтуїтивному рівні відчувати внутрішній світ людини. Вони, наче губка втягувала в себе весь негатив і заряджали своєю позитивною енергією. Позаду Мії почувся незнайомий чоловічий голос.

- З вами все в порядку, міс? – поцікавився симпатичний молодий чоловік. – Грейс - так звуть кобилу, зазвичай, уникає людей, а до вас потягнулась сама. Ви їй сподобались, а це велика рідкість, вона прискіпливо обирає людей, яких підпускає до себе. Я Ентоні - власник ферми – простягнув руку привітатись і допомогти підвестись.

 Мія підвелась, обтираючи сльози зі свого засмученого обличчя.

- Рада знайомству, Мія. Я шукаю роботу, можливо вам потрібні працівники на ферму? – невпевнено запитала дівчина, гірко схлипуючи.

- Можу запропонувати вам місце у нашому дружньому колективі, мені саме потрібна людина, яка буде доглядати за тваринами, тим паче вас обрала сама Грейс. Вам сподобається наш тихий, райський куточок з неймовірними пейзажами, якомога далі від міської метушні. Свіже повітря цілюще впливає на наш організм і очищає голову від згубних думок. Я саме планую організувати тут реабілітаційний центр для дітей. Іпотерапія є однією з ефективних методик у боротьбі з нервовими й розумовими розладами, а також фізичної реабілітації людей з інвалідністю і хворобами. Коні допомагають відновити втрачені навички, порушені функції організму, розвивають координацію та увагу, покращують фізичну форму. Гріх, приховувати все це від людей, яким можна допомогти. Нам не завадять ще одна пара рук.

 Дівчина потисла руку своєму спасителю. В зовнішності чоловіка були присутні риси індіанців. Довге чорне волосся, міцна статура, виразні вилиці, приємна посмішка, смаглявий колір шкіри. Він володів такою ж нетиповою, привабливою зовнішністю, як і дракони з Даркосу. Походив з індіанського племені навахо.

- Коли зможете приступити до роботи? – поцікавився чоловік.

- Я б хотіла почати прямо зараз, якщо дозволите.

- Без проблем! Я вам все тут покажу, а ви розповісте мені в знак подяки свою історію. Що ж все-таки змусило молоду, привабливу дівчину тікати з міста і шукати прихистку на фермі?

Мія не знала чи варто все розповідати, та дивним чином Ентоні викликав довіру.

- Ви мені й так не повірите і подумаєте, що я божевільна, а я не хочу втратити роботу в перший день.

- А хіба важливо чи повірять вам, головне, що ви самі в це вірите.

- Я вже не знаю у що вірити, я заплуталась.

- Я вас ще здивую, як помітили я з роду індіанського племені. А у нас вірять у такі речі, які простій, пересічній людині здаються фантастикою.

- І ви вірите в існування інших світів? – не втрималась Мія.

- Звичайно вірю, надто самовпевнено думати, що такий величезний всесвіт належить тільки нам. Я вірю у життя після смерті, у переродження душі, силу наших предків, тому з великим задоволенням вислухаю вашу історію.

- Сподіваюсь, після моєї розповіді, ви не передумаєте залишати мене на фермі.

- Не хвилюйтесь, я не зміню своєї думки. Якби у вас були погані наміри, Грейс ніколи б не підійшла. Коні відчувають негатив. Тому можете залишатись скільки потрібно, я виділю для вас кімнату у своєму будинку.

- Я вам безмежно вдячна. Ви навіть не уявляєте як мені допомогли. Я не готова зараз повертатись до міста.

- Давайте на «ти», якщо дозволите. Ми тут одна маленька сім'я, тому спілкуємося між собою на рівних.