Розділ 9. День пологів

 Сьомий, завершальний місяць вагітності став справжнім випробуванням для усіх, кому Мія була дорога. З кожним новим днем її здоров’я погіршувалось, а стан ускладнювався. Вона схудла, їй тяжко було пересуватись, тіло боліло. Дитина забирала надто багато життєвих сил. Полегшення приходило тільки поряд з Натанаілом, який останнім часом зовсім не відходив від дружини. Він з допомогою своєю магією забирав її біль, ділився своєю енергією, яка допомагала підтримувати в ній життя. Ночами, коли вона спала, дракон міг дати волю почуттям. Відчуття безвиході рвало зсередини його душу, виривало серце. Його сили були неймовірно могутніми та водночас безсилими, щоб повною мірою допомогти коханій. Останнім часом, вона погано спала, її переслідували жахіття, від яких також міг позбавити тільки чоловік. Коли крізь сон відчував її страх, лягав поруч, ставив свої долоні до її скронь і магією перетворював її моторошні сни в найприємніші спогади.

 Все це вимотувало й могутнього дракона. Натанаіл вже довгий час не випускав драконячу сутність, що також не йшло йому на користь. Суть рвалась назовні, рвалась у небо, та чоловік не міг залишити її ні на хвилинку, боявся, що може втратити назавжди, не попрощавшись. Мерла готувала спеціальні трави, щоб підготувати її тіло до пологів. Алазар також часто навідувався, щоб підтримати їх. Останні місяці він жив у замку, готуючись допомогти маляті народитись. Ейнар з Луаною також  гостювали у Даркфорті. Не могли залишатись осторонь. 

 Всі хвилювались за стан Мії й з острахом чекали наближення майбутніх пологів. Елона бачила нові видіння майбутнього, та ні в одному з них – не було Мії. Якби Данаріс не намагався приховати своє хвилювання від дружини, вона прекрасно знала наскільки дорога залишилась для нього ця дівчина. Елона відчувала його хвилювання, знала, що намагається приховати свої почуття, щоб не образити. Тому запропонувала також навідатись у Даркфорті з дозволу її брата. Тайрон залишився замість Данаріса, щоб вести справи за їх відсутності.

 Коли вони добрались до Даркфорту, Елона вирушила побачитись і підтримати брата, а Данаріса спровадила до Мії. Коли він увійшов у покої – не повірив своїм очам. Дівчина, яку він так любив - повільно помирала. Нездоровий колір обличчя, сильно виражена худорлявість. Він присів біля неї й дівчина розплющила очі. На змарнілому обличчі засяяла слабка усмішка.

- Ти приїхав, залишив свої справи й приїхав, ти ж тепер володар Даркоса.

- Тайрон замінить мене на пості, я йому довіряю як самому собі.

- Данарісе, мені страшно.

- Ти впораєшся! По-іншому бути не може. Ти ж  Мія – посміхнувся дракон, щоб хоч якось приховати від неї свої емоції. – Ти ж знаєш, що не сама, з тобою ціла армія людей, яким ти не байдужа і життя яких назавжди змінила.

Данаріс зняв зі своєї шиї родинну реліквію, яку вже колись віддавав дівчині й повісив кулон їй на шию.

- Я не можу його прийняти.

- Тобі стане трохи краще, ти ж знаєш, що цей камінь забирає біль і допомагає своєму власнику.

- Але Елона… Ти повинен віддати його своїй дружині.

- Вона зрозуміє, Елона насправді розумна жінка. Тобі він потрібніший і якщо камінь допоможе - вона буде тільки за, моя дружина піде на все за для щастя свого брата.

- Дякую. Пробач мені, що з’явилась у твоєму житті й перевернула все з ніг на голову. Я не хотіла зробити тобі боляче.

- Ні, не роби цього, не прощайся зі мною – заперечливо помахав головою чоловік – З тобою нічого не станеться, ти народиш здорову дитину і на власні очі будеш бачити як росте твій син. Маленький, сильний дракончик, який назавжди змінить життя у Даркосі. Твоя поява у моєму житті зробила мене сильнішим, ти навчила мене кохати, зуміла розтопити серце, яке не вірило у справжні почуття. І я хочу бачити тебе щасливою. Я не бажаю прощатись з тобою, ти повинна боротись і довести цьому світу, що будеш боротись до кінця за своє місце у ньому.

 Мія посміхнулась, вдивляючись у сірий глибокий погляд наповнений такою любов’ю і підтримкою, що ледь стримала сльози, які душили зсередини. А через хвилинку у покої увійшов Алазар з тацею, на якому стояла чашка з трав’яним настоєм, приготовлений Мерлою.

- Час пити ліки, прийшла твоя улюблена нянька – заговорив Алазар, а потім побачив Данаріса від якого не міг приховати свого занепокоєння і відчаю.
 Поставивши тацю на столик біля її ліжка, підійшов ближче і міцно обійняв друга.

- Радий друже, тебе тут бачити.

- Все як у старі добрі часи: Алазар – незамінний друг, який завжди готовий прийти на допомогу. Я щасливий, що ти поряд з нею, що допомагаєш Мії.

- Не зупинюсь повторяти, що без нього я б не справилась. Він мені не просто друг, він – брат, якого подарував мені Даркос - з усмішкою на блідому обличчю додала дівчина

- І я повинен бути присутнім на пологах – підморгнув Алазар.

- Ти серйозно? А як на це реагує наш чорний непереможний дракон? - не міг повірити Данаріс

- Данарісе, він хороший і все розуміє, готовий прийняти будь-яку допомогу і переступити через свою гордість, тільки б все щасливо закінчилось. – Мія опустила погляд, страх розривав серце на шматки.

- Міє, все буде добре, ми не дозволимо тобі так просто зникнути з наших життів після того, як перевернула їх з ніг на голову. Ти ж не думаєш що так легко від нас позбудешся. – посміхнувся Алазар.