Розділ 8. Світлі моменти

- Натанаіле, мені з тобою так добре – з безмежною ніжністю у своєму голосі прошепотіла Мія, вкладаючи свою голову дракону на коліна. Вона лежала і відчувала його турботу, наполегливе прагнення будь-що захистити свою маленьку дівчинку. Навкруги оточував уже знайомий, любий серцю пейзаж їх першої кінної прогулянки. Щоправда, цього разу він не дозволив дружині самостійно їхати верхи, оберігаючи її від усіх можливих небезпек. Вони сиділи біля дерева, насолоджуючись компанією один одного. Палюче сонце не проникало крізь густу крону дерева, оберігаючи їх маленький кусочок раю, а легкий вітерець дарував свіжість і бажану прохолоду. Він погладжував її золотисті локони й дарував свою ніжну посмішку.  Вони були закохані й насолоджувались кожною миттю, кожною емоцією, яку дарували один одному. Мія тримала його долоню біля свого серця, переплітаючи пальці.

- Я щасливий, що після всього, що я накоїв, ти не припиняєш мене кохати. 

- Насправді, тільки після твоєї втрати я по-справжньому усвідомила, що все, що ти робив у своєму житті – було з добрих намірів. Коли ти розлучив мене з Данарісом, я думала, що буду ненавидіти тебе все своє життя. Та доля провчила мене, дала важливий урок. І зараз я навіть думати не хочу, що могла тебе ніколи не зустріти. Я мрію народити тобі сина, чого б мені це не коштувало.

- Мія…

- Я знаю, що можу не пережити цих пологів, та щаслива, що саме я маю можливість подарувати тобі спадкоємця. Ця дитина дуже важлива, вона повинна народитись  – перебила його Мія, наперед передбачаючи його відповідь. Якщо мені судилось померти – я прийму свою долю.

-  Я не дозволю цьому статись - заперечив Натанаіл.- Ти народиш здорового малюка і будеш дарувати йому свою материнську ніжність і турботу. Я забороняю тобі думати про погане. 

-  Знаю, що ти хвилюєшся, зникаєш ночами. Здогадуюсь, що Елона не все мені розповіла. Та я й не хочу знати свого майбутнього, адже воно залежить тільки від нас.

Натанаіл ніжно погладжував її злегка округлий живіт.

- Я повинна тобі щось розповісти, але не знаю як ти відреагуєш.- наважилась зачепити тему майбутніх пологів.

- Обіцяю тебе уважно вислухати та ні в якому разі бурхливо не реагувати - запевнив дракон.

- Коли я переховувалась з Алазаром у моєму світі, ми змушені були скористатися ритуалом поділу силу, щоб підтримувати життя нашому сину. А згідно з цим ритуалом…

- Він повинен своєю силою провести нашого сина у цей світ – закінчив замість неї фразу Натанаіл.

- Я не знала, що робити, щоб вберегти йому життя. В нас не було іншого виходу. Пробач, що цей зворушливий момент тобі доведеться поділити з моїм другом.

- Ви все правильно зробили, ти не повинна вибачатись. Ви рятували нашого сина, просто мені прикро, що в такі тяжкі миті, мене не було поряд. Чому ти не наважувалась розповісти одразу? Ти досі мене боїшся? – занепокоївся чоловік.

- Я не тебе боюсь, мені лячно від того, що ти можеш перестати мене кохати.

- Цього ніколи не станеться! - заперечно помотав головою. - Ти ж не відмовилась від мене навіть тоді, коли здавалось все втрачено. Ти вірила в мене. Ніколи не сумнівайся у моїх почуттях, я люблю тебе з самого твого народження. Ми створені один для одного і цього ніколи не змінити. Сама доля звела нас. 

 Мія підвелась з його колін, щоб зустрітись вустами у пристрасному поцілунку. Натанаіл міцно пригорнув до себе.

 Та в наступну мить в очах почало темніти й Мія знепритомніла прямісінько у його руках.

- Мія, кохана... - намагався привести до тями, та вона не реагувала. Натанаіл підхопив її на руки й з шаленою швидкістю злетів в небо, щоб якнайшвидше доставити її до замку. Дракон поставив непритомну дружину на ліжко і пропустив до неї Мерлу. Жінка провела руками над дівчиною і помітно спохмурніла:

- Погані наші справи. Дитина міцніє завдяки життєвій енергії Мії, ваш син має велику силу, тому й ресурсів для його народження знадобиться значно більше.

- Як їй допомогти? Не мовчи! – рявкнув чоловік, беручи дружину за руку.

- Синку, я не знаю як їй допомогти, такого раніше не було, я достеменно не знаю як відреагує її тіло на такі зміни й чи зможе…

- Не мели дурниць, вийди! – кричав Дракон – Іди геть!

Алазар, який також прибув до Даркфорту у справах, одразу прибіг на шум. Кивнув Мерлі й та покинула покої.

- Заспокойся Натанаіле, цим ти їй не допоможеш.

- Ми не повинні дозволити цій дитині вбити її – змінився в обличчі чоловік.

- Припини, ти ж знаєш, що Мія ніколи не пробачить тобі.

- Та буде жива!

- Вона повинна сама вирішувати. Якщо ти не даси дитині народитись, для неї стане нестерпним жити з думкою, що її чоловік пожертвував життям сина, щоб врятувати її власне. Ти готовий пожертвувати майбутнім Даркоса? Хоча не відповідай, я сам знаю відповідь і повір, я також готовий на все заради неї, та з упевненістю можу сказати, що після цього, вона не зможе нормально жити, ти запустиш її самознищення. Ця дівчина готова жертвувати собою заради інших, а на що вона готова піти заради рідних….

 Натанаіл прекрасно усвідомлював слова Алазара. Не хотів, щоб зненавиділа, та не був готовим її втратити. Він різко підвівся і поцілував її безмовні вуста.