Розділ 7. Кохання, загартоване випробуваннями

 Усміхнений Вайліс відпустив Алазара, який схвильовано заціпенів на місці. Елона не могла зупинити сліз щастя, які нахлинули, коли побачила і змогла відчути свого брата. Він був живим завдяки цій людській дівчині. В Данаріса були двоякі відчуття. З однієї сторони він був радий за Мію, та з іншої - не міг пробачити йому смерть батька, який загинув від його руки. Якби він не намагався переконати себе, що його вини тут нема, це не спрацьовувало. При погляді на Натанаіла, його переповнювало бажання стерти його з лиця землі. Стримувало тільки те, що він був рідним братом дружини та коханим чоловіком Мії.  

 Натанаіл направив свою долоню на закривавлене зап’ястя дружини, загоюючи рану своєю магією. Він гладив її по волоссю, ніжно торкався обличчя, з нетерпінням очікуючи її пробудження. Мріяв якомога швидше зустрітись з теплом і ніжністю, які випромінювала блакить її дивовижних очей. Для нього в цей час існувала тільки Мія, яка врятувала його, звільнила з вічного полону. Жоден з присутніх не смів порушити цього зворушливого моменту. Натанаіл не промовив жодного слова, очікуючи поки прийде до тями його кохана жінка. Він відчував рівномірне дихання і ритмічний стукіт її серця. 

 Повіки дівчини повільно розплющились, зустрічаючись з синявою коханих очей. Сльози щастя наповнили її очі, руки міцно стиснули його долоні, ніби боячись, що він розвіється як марево у наступну секунду і коли вона знову кліпне, його образ розсіється у повітрі. Вона не хотіла, щоб все це виявилось прекрасним сном. Не бажала прокидатись, щоб не втратити його назавжди.

- Я померла і в раю? – плакала від щастя Мія. 

- Я б не дозволив тобі померти, а рай влаштую для тебе на землі – посміхнувся чоловік, ніжно притискаючи до себе свій скарб, вкладаючи у ці обійми всі свої почуття і ніжність, які відчував стосовно дівчини. І ці почуття були більшими й глибшими за безмежні простори океану. 

  Ейнар, який пролежав непритомним майже увесь час запитально переглянувся з Алазаром.

- Ти як завжди пропустив все найцікавіше – засміявся брат. – Все проспав.

- Ну вибач, був змушений боронити замок, поки ти провітрювався - з сарказмом в голосі відповів дракон.

 Тайрон зняв з себе накидку і накрив тіло батька. Усвідомлював, що тепер правління Даркосом перейде до Данаріса. Боявся, що його брат не зможе змиритись з втратою і може накоїти дурниць, тому пильно стежив за кожним його рухом. Він навіть на відстані відчував почуття ненависті, яке роз'їдало Данаріса зсередини. Смерть батька не могла залишити байдужим і його, та Тайрон чомусь не звинувачував у цьому Натанаіла. Він усвідомлював, що виною їх нещасть була темрява, тому тільки на ній потрібно сконцентрувати свою злість і ненависть. Та як переконати в цьому брата - не знав. 

 Вайліс гордовито стояв, спершись на свій меч. Був щасливий за друга і ні на хвилинку не сумнівався, що Мії вдасться його повернути. Адже величезна сила кохання здатна творити чудеса. Вона значно могутніша за будь-яку відому магію. А ще у неї була маленька перевага, яку носила під своїм серцем. Саме це дитя допомогло повернути свого батька до життя.  

 Мія міцно пригорталась до чоловіка не могла зупинити сліз, а Натанаіл продовжував заспокоювати ніжними поцілунками. Зовсім не турбуючись про те, що відбувається навколо. Вся його увага була зосереджена навколо Мії. 

- Я тебе кохаю – прошепотіла дівчина. - Я не хочу знову тебе втратити

-  Я б помер і ще раз, щоб почути це знову.

- Тобі не потрібно більше помирати, я повторюватиму тобі це кожного нового дня, щоб ти більше ніколи не покидав мене.

 Він невагомим дотиком доторкнувся до живота дружини:

- Наш син – на обличчі засяяла щаслива посмішка з неперевершеними ямочками на щоках, від яких Мія забувала дихати. Дівчина нарешті відчула, що тепер буде щасливою, що тепер нічого не стане на заваді їх щасливому майбутньому.

- Син, про якого ти мріяв, брате – наважився втрутитись Вайліс – плескаючи його по плечі.

 Натанаіл допоміг підвестись знесиленій дружині. Вона витратила надто багато своїх сил і крові під час його повернення, тому була ще надто квола.

- Тобі потрібно відпочити й відновити сили, я накажу приготувати покої – запропонував Данаріс, з якого не зводив свого пильного погляду Тайрон, все ще очікуючи від нього імпульсивного вчинку..

- Мені шкода твого батька – прошепотіла, кинувши швидкоплинний погляд на тіло під накидкою. Від цього щеміло серце, адже все, що Мія пережила через нього було зроблено через безмежну батьківську любов. Вона не тримала зла на Теріуса, пробачила, відпустила негативні почуття. Відчувала біль Данаріса й усвідомлювала, як йому зараз важко, бачила як дивиться на Натанаіла і нічого не могла змінити. 

- Він помер героєм як і годиться великим правителям – додав Алазар, якому Теріус врятував життя. – Данарісе, тепер ти зможеш віддячити своєму батькові справедливим правлінням. Він завжди знав, що ти будеш гідним трону Даркоса. Покажи йому, що він не помилявся.

- Хочеться вірити, що у мене вийде.

- Вийде, по-іншому бути не може, ти знаєш, що я тебе постійно підтримував і підтримуватиму й надалі. – додав Тайрон. Смерть зробила його героєм, який запам'ятається драконом, котрий кинув виклик самій темряві й пожертвував своїм життям заради інших. Його ніколи не забудуть.