Розділ 6. Кинджал

 Мія не могла повірити, що ця, як здавалось на перший погляд, моторошна зустріч, стане для неї справжнім порятунком, що зустрінеться з драконами, на долю яких значною мірою вплинув її чоловік. З кожним новим знайомством, вона все більше усвідомлювала неймовірну силу і жертовність свого коханого. Він допомагав іншим, ведучи нескінченну боротьбу в собі. Можливо його методи були надто радикальні й подекуди жорстокі, та в кінцевому результаті, вони давали свої плоди. При згадці Натанаіла, по щоці потекла сльоза. Це не залишилось поза увагою спостережливого дракона. 

- Це ще не кінець! – загадково прошепотів чоловік.

 Ця загадковість лякала, та водночас дарувала надію на майбутню перемогу. Про щось цей дракон не договорював, щось знав, про що вирішив не ділитись з дівчиною. Давав дивні поради, яких Мія поки що не могла зрозуміти. Та зовсім скоро вони змінять її життя назавжди.

Коли дівчина подякувала і попрощалась, Вайліс провів її до виходу з його королівства, де зіткнувся з Алазаром, який  кинувся до дівчини.

- З тобою все в порядку, вони тобі не нашкодили? - схвильований дракон просканував своїм поглядом тіло дівчини, переконуючись, що з нею все в порядку

- А ти думаєш ми станемо шкодити нашій гості? Якими монстрами ви б нас не вважали, ми ніколи не завдавали шкоди жінкам і дітям.

- Вони нас врятували, Алазаре – дівчина простягнула йому кинджал, загорнутий у хустину.

- Що ти маєш на увазі? Вони нам допоможуть? Що це за кинджал? - нічого не міг зрозуміти дракон.

- Вони вже нам допомогли, це кинджал викуваний магією п’яти кланів.

- Як таке можливе? Мія, їм не можна вірити - не міг повірити у таке несподіване благородство з боку підземного клану.

- А у вас нема іншого виходу і часу, щоб створити нову зброю. Мій клан складається з драконів із повітряного, вогняного, земного і водного кланів, тому для нас створити таку зброю - не проблема і не потрібно з простягнутими руками просити допомоги в інших. Тому не будь зарозумілим дурнем!

- Алазаре, якщо не довіряєш їм, довірся мені – впевнено проговорила дівчина. – Я відчуваю, що вони на нашій стороні, темрява забрала у них надто багато.

 Важко було повірити у благі наміри лорда Вайліса, коли з самого дитинства драконів Даркоса переконували, що підземні - справжня загроза для їх світу. Їх боялись, зневажали, уникали, вважали зрадниками, які очернили клан в якому народились. Переконували у їх тісному зв'язку з темрявою, якій служили й завдячували своєму створенню. Клан, на чолі якого був лорд Вайліс, намагались винищити, позбутись від загрози та сили, якої не розуміли. Все невідоме - лякало. Не стали винятком і підземні. Неодноразово на їх території приходили чужинці, які намагались здолати лорда, після чого безслідно зникали. Це породжувало чутки про темну силу і захисний темний купол над їх володіннями, який спорудила сама темрява, щоб захистити свої творіння для майбутньої війни. Їх отрута, вважалась подарунком зла для боротьби проти інших кланів. Подейкували, що головною складовою була чорна кров цього народу, з якою не міг справитись жоден живий організм у Даркосі.

 Коли Мія та Алазар повертались до замку Данаріса, дівчині несподівано стало недобре і вона ледь не випала із сідла. Алазар різко зупинив свого коня і кинувся до неї. Зловив її тварину за вуздечку.

- Мія, тобі погано? Щось з дитиною? - витягнув флягу із сумки й простягнув зблідлій дівчині - Випий!

- Потрібно поспішати, щось не добре відбувається у замку – тремтячим голосом відповіла занепокоєна дівчина.

- Звідки ти знаєш? 

- Я не знаю. Просто погане передчуття, а воно мене ніколи не підводило. Мені здається, що в небезпеці наші рідні. Що коли зло змогло прорватись крізь портал? 

- Не потрібно панікувати! Це тільки передчуття. Невідомо, що зараз відбувається там. На захисті замку стоять сильні дракони. Вони не здадуться без бою. Щоб якомога швидше прийти їм на допомогу, нам доведеться залишити коней і полетіти. Та на такій висоті для тебе буде нестерпно холодно.

- Я готова, за мене не хвилюйся, все буде добре, головне якнайшвидше повернутись. У нас є зброя.

 Він відійшов якомога далі від дівчини й за хвилину перед нею стояв білосніжний дракон, огорнутий сліпучим сяйвом. Мія вибралась до нього на спину і пригорнулась до його могутнього тіла. Вони злетіли у небо і направились в сторону Даркосу. Крижаний вітер пробирався крізь одяг. Дівчина намагалась приховати своє обличчя і захистити його теплом, яке виділяло тіло ящера. Могутні білі крила з кожним новим помахом наближали їх до цілі. Серце завмирало від передчуття і страху, що може бути надто пізно. У випадку з Натанаілом, вони виявились оправданими й Мія шкодувала, що не сприйняла їх серйозно. Тому тепер не залишалось жодних сумнівів, що все йде не за планом. 

 Коли підлетіли ближче, зрозуміли, що й справді щось не так. Ніхто їх не зустрічав, не було жодної живої душі. Зазвичай вхід в портал охоронявся, та зараз він пустував. Вартові, які стояли на вході у замок також зникли. Алазар витягнув свого меча і пішов вперед, прикриваючи дівчину своїми широкими плечима. Вона стискала кинджал у своїй долоні. Серце вистрибувало з грудей в передчутті чогось жахливого, коліна підкошувались, вона відчувала що зовсім скоро їй доведеться зробити те, що ночами бачила у жахіттях. Коли вони дійшли до тронної зали, дракон повільно відчинив двері й перше, що відкрилось їхнім очам – темрява в тілі Натанаіла нахабно розкинулась на троні. Ейнар лежав непритомний, Данаріс стояв на колінах, Тайрон підтримував пораненого батька. Елона, мокра від сліз стояла поруч з ним. Багато воїнів з війська вогняного клану лежали мертвими.