Розділ 5. Знайомство з лордом Вайлісом

 Алазар спостерігав за Натанаілом і Мією крізь віконне скло, щоб не дати можливості йому завчасно викрити свою присутність. Він саме повернувся з кінної ферми, коли у вікні побачив обриси дівчини й відчув присутність зла. Коли Темрява підхопила дівчину на руки й відкрила портал, він непомітно пробрався у будинок, через вікно і рушив слідом. Зло могло відчути присутність дракона, та тут рятувало маля, яке також було драконом. Він змушений був швидко придумати як витягти Мію з замку в Даркфорті, щоб не виявилось вже пізно. Перше, що прийшло на думку: перебратись за вартового. Він крадькома добрався до замку і пробрався повз охорону. Для нього це було не важко. Знав всі тонкості військової служби. Приглушивши одного з воїнів на своєму шляху, накинув на себе обладунки і відтягнув тіло якомога далі, щоб ніхто не побачив раніше, ніж потрібно. Проходячи повз ритуальне приміщення, побачив підготовку до ритуалу, мабуть, темрява намагалась якнайшвидше позбутись дитини. Здавалось, вона його боялась. Прямуючи далі він направився до покоїв Натанаіла, та при вході стояла охорона. Він підійшов ближче, як і передбачив - його зупинили перед дверима.

- Мене відправив володар. Все готово до ритуалу, я повинен привести дівчину – впевнено проговорив Алазар. Охоронці переглянулись, та нічого не запідозрили, адже Натанаіл справді готувався до його проведення.

- Проходь, там саме служниця допомагає їй зібратись.

 Мія спробувала заспокоїтись і мислити тверезо, паніка позбавляла здорового глузду і затьмарювала розум, що не дозволяло зосередитись над планом дій. Вона увійшла до ванної кімнати й змочила обличчя прохолодною водою. Щоки палали, прохолода, яку подарувала вода допомогла трохи зосередитись і позбутись нестерпного відчуття на своєму обличчі. Коли почула як двері відчинились, з острахом вийшла із ванної та побачила молоденьку служницю. Одразу згадала за Мерлу, яку б мріяла побачити на місці цієї дівчини. На очі виступили сльози, коли подумала якою може бути причина її несподіваної заміни.

- Де попередня служниця? Де Мерла? - намагалась вивідати долю своєї подруги. Та з переляканих очей нової служниці, зрозуміла, що нічого не дізнається.

Дівчина нічого не відповідала. Мовчки занесла нову сукню і поставила її перед Мією.

- Я повинна допомогти вам підготуватись. Не сперечайтесь, будь ласка, він мене покарає, якщо ви відмовитесь.

- До чого підготувати? – схвильовано запитала Мія, хоч і сама вже здогадувалась якою буде відповідь. – Ні! Я нікуди не піду, пробач та я не можу пожертвувати життям сина, щоб врятувати тебе! Залиш мене! Вийди! – кричала Мія. Вона знову обернулась на звук прочинених дверей і побачила стражника.

- Краще не робіть дурниць – проговорила дівчина, вказуючи на воїна, який непорушною стіною височів при виході.

 Серце обливалось кров’ю. Невже нічого не вийде, невже Алазар не встиг пройти крізь портал. Навіть не уявляла як захистити своє дитя. Подумки просила допомоги у свого коханого, адже вірила, що його душа поряд і оберігає їх. Благала будь-що захистити сина. Дівчина готова була віддати своє життя тільки б вижив плід їхнього кохання. Вона не могла втратити ще і його. Це останнє, що міцно пов'язувало її з коханим чоловіком.

 Коли Мія з допомогою служниці одягнулась, підійшов охоронець і вказав на двері. Дівчина покірно вийшла, слідуючи за воїном. Страх сковував тіло, запускав свої огидні зуби під шкіру. Хотілось чимдуж кинутись тікати, та чітко відчувала погляд свого наглядача за спиною. Не було жодного шансу вирватись з-під його чіпкого нагляду і тим паче наважитись на безглузду втечу, яка не могла подарувати бажаного результату.  

  Вони чомусь направлялись до виходу із замку. Мія знала де знаходилась ритуальна зала, тому розуміла, що йдуть в протилежну сторону. Що відбувається? Куди її ведуть? Непомітно прошмигнувши повз охорону Мія ще раз глянула на воїна, наважилась зупинитись і повільно підійшла ближче, стягуючи шолом.

- Сюрприз! – ніжно усміхнувся Алазар.

- Ти зумів! Як я за тебе хвилювалась! – Мія міцно обійняла чоловіка. – Ти мене налякав, невже не міг подати знак, що це ти.

- Ну все, досить, у нас мало часу, скоро прийде справжній вартовий, якого відправлять по тебе. Потрібно забиратись звідси.

- Але куди ми підемо?

- У мене є план. Зараз ми відправимось до Данаріса.

- І це твій план? Темрява знищить його королівство і всіх, хто буде чинити їй опір!

- Ти даси мені договорити? – перервав її Алазар. – Ми пройдемо через портал і запечатаємо його з того боку. Темряві потрібно буде час, щоб створити новий прохід. Ми будемо мати можливість обдумати подальші дії.

- Ти мій геній! – чмокнула в щоку чоловіка.

- Тепер нам доведеться трохи політати. Так буде швидше, тим паче коней у нас нема.

 Чоловіка поглинуло білосніжне сяйво. Вперше Мія побачила свого друга і соратника в іншій його іпостасі. І як кожного разу це було неперевершено і захопливо. Білосніжний, немов сніг, сині очі, могутні, як два білих паруси крила, міцні лапи й така ж зухвала морда. Він опустив своє білосніжне крило перед подругою.

 Коли долетіли до переходу, а це зайняло декілька хвилин, Алазар повернув собі колишню подобу.

- Ти прекрасний! Вперше побачила тебе в подобі дракона. З якого ти клану?