Розділ 3. Сховок

– Потрібно спробувати, чи подіяло – скомандував Алазар, беручи Мію за руку. Ззовні все виглядало як зазвичай, жодного сплеску енергії. Вони ступили крок і вийшли в тому ж парку і місці, де розташовувався невидимий портал у людському світі.

– Вийшло, Алазаре, у нас вийшло! – важко було повірити, що їм вдалось, та очі не могли брехати. Все довкола переконувало в цьому.

 Дракон не міг приховати своєї розгубленості. Навкруги було темно. Мабуть, глибока ніч. Їм неабияк поталанило, адже двоє молодих людей у середньовічному вбранні явно не вписувались у загальну картину і викликали б забагато зайвої уваги. Мія потягнула його за руку.

– Підемо до будинку моєї бабусі, Натанаіл подбав, щоб за будинком доглядали, тому зможемо там зупинитись.

 Алазар мовчав, повільно плентаючись слідом і з подивом оглядаючи околиці. Тепер він прекрасно розумів дівчину. Не легко ось так подорожувати між світами. Все дивне і незнайоме, чуже і моторошне. Відчував себе дитиною, яка пізнає світ заново. Серце стукотіло з шаленою швидкістю. Залізне самовладання, яким володіли дракони – кудись вивітрилось. Важко було тримати себе в руках в цій ситуації. Люди, яких вони зустріли дорогою до бабусиного будинку, з подивом і захопленням оглядали неймовірні середньовічні луки.

– Ми граємо в театрі – посміхалась дівчина, відповідаючи на здивовані погляди перехожих. Декілька разів їх зупиняли, щоб сфотографувати. Що не сподобалось дракону.

 Вони швидко прийшли до будинку, довелось без допомоги ключів спробувати відчинити двері. Мія зняла шпильку з волосся і почала колупати замок, хоч раніше такого ніколи не робила. У фільмах здавалось все просто, та насправді виявилось майже неможливим. Алазар довго спостерігав за її намаганнями, а потім просто відсунув дівчину в сторону і власними руками вирвав замок із дверей. Дівчина не встигла навіть обуритись. Увійшовши всередину, Алазар втратив дар мови. Мія включила світло, чим неабияк здивувала чоловіка.

– У нашому світі є електрика замість свічок, а ще інтернет, автомобілі та мікрохвильовка.

– Інтер… Що? – запитально вигнув брови?

– Забуть! Ти не зможеш одразу все зрозуміти, навіть не намагайся! Спочатку буде досить складно. Будемо поступово знайомити тебе з моїм світом. Та полагодити двері тобі таки доведеться. Дівчина присіла на диван, прикриваючи обличчя руками. Не в змозі більше стримувати емоцій. Алазар присів поруч.

– Я сам мало вірю у те, що зараз скажу, але ми впораємось! – він міцно обійняв Мію – Не падай духом, тільки не зараз, ти мені потрібна, без тебе у мене нема жодних шансів вижити у цьому світі.

– Алазаре, я знову залишилась одна.

– Ти не одна: з тобою я і твій син – посміхнувся чоловік. – Тож витри сльози й покажи мені як тут можна вижити. 

 Мія пригорнулась до його грудей. Чоловік ніжно обійняв за тендітні плечі. Вона все ще схлипувала, та сліз уже не було. Знайшовши прихисток у дружніх обіймах, дівчина не помітила як задрімала. Алазар зрозумів це, коли вона притихла.

  Чоловік легкими рухами підійняв дівчину і переклав на диван. Ситуація, яка склалась лякала навіть дракона. Він не був впевненим чи зможуть повернутись, чи знову побачить свою сім’ю. Та й залишити цю тендітну дівчину на одинці зі своїми проблемами, просто не міг. Вона вже стала частинкою його життя, його сестрою, можливо на це якось вплинула душа Ейнара, через яку передалась братська любов. Але відчуття опіки Мією стало завданням номер один у його житті. Він не міг підвести свого брата, адже знав, що для Ейнара значить це маленьке створіння. До всього додалась і дитина, яка як виявилось – майбутнє Даркоса. Як не дивно, але з появою дівчини у світі драконів, здавалось, що всі події обертались навколо неї.

 Темрява, яка окупувала тіло Натанаіла, закінчивши всі свої огидні плани, вирішила взятись і за Мію, та увійшовши до покоїв, побачила, що дівчина дивним чином зникла. Розлючений Натанаіл жбурнув об стіну перший стілець, який потрапив до його рук.

– Приведіть сюди Мерлу! Швидко! – гаркнув воїнам, які блискавично відгукнулись на його поклик.

 Коли служницю привели до опочивальні, він сидів у кріслі, голосно барабанячи пальцями по столу. Дракон підвівся і підійшов ближче. Чорні очі палали гнівом і обуренням.

– Це ти допомогла моїй дружині втекти? – злісно гаркнув, викарбовуючи кожне слово.

– Натанаіле, хлопчику, борися, я знаю, що це ще не кінець, ти вистоїш.

– Його нема, дурепо – крикнула темрява, нагороджуючи її важким ударом по обличчю. Мерла впала на коліна і прикрила обличчя руками.

– Твоя мама вірила, що ти переможеш її – продовжувала схлипувати Мерла, намагаючись з останніх сил пробитись до Натанаіла. Служниця прекрасно розуміла, що на неї очікує за допомогу Мії й за останні надії повернути душу чоловіку, але була готовою, готова на все заради свого хлопчика, до якого прикипіла душею.

– Які ви всі нікчемні, якщо думаєте, що від мене можна сховатись і по дитячому наївні, якщо вірили, що я не відчую дитя. Все-таки бідний Натанаіл боровся до останнього. Та це йому не допомогло, я знайду свою любу дружину і позбудусь тієї помилки, яку вона виношує, а потім заволодію і нею.

– У тебе нічого не вийде – впевнено проговорила Мерла. – Дівчинка сильніша, ніж ти думаєш, вона зможе тобі протистояти.