Знайомство

-Прадіт навчив мене коли мені було 12 років, тоді узяв у мене клятву, що
таємницю я передам лише своєму правнуку і більше нікому ... пробач Крісті
деякі таємниці відкриються перед родовітом наших нащатків.

 -А я не засіхаю думаю, що і для мене найдеться таємниці , які я зможу відкрити
сама.

-Дозвольте підняти вино за тебе Крісті , воно хранить в собі скільки таємниць
скільки тобі предстоїть відкрити.

Тьотя Вероніка підтвердила тост доповнюючи своїми словами.

-За приїзд чарівної квітки достойна бути серед нашого Родовіту.

-Слова для неї казались не зрозумілі але приятні для душі .

Надпивши вино відчуваючи як воно згарячістю розходиться по тілу овіявши
оманою п'яніння.

-Крісті прошу до столу пропоную тобі все що ти бажаєш .

-Дякую у мене єдине запитаня, коли ж ви встигли приготувати стільки?

-Ми чекали тебе , я знаю що відповісиш -не могли знати дату приїзду , знали
незабувай ти знаходишся в селещі де можливо знати наперед.

-Усе..

-Ні .

Дядя припіднявся взяв ножа з дліною виделкою принявся різати поросятко
запечене, яке вона даже не встигла помітити коли те принесли.

-Крісті що покласти , пяточок , хвостик . ножку , ну прошу.

-Чесно не знаю , усе так апетитно я покладусь на ваш вибір.

-Прекрасно розрізаю а ти вибереш те що побажаєш сама .

Принявся вміло розправлятись з вкуснятиною , такаж участь і чекала і
курки . Дядя задоволеням поправляв кусочки показуючи красоту їй.

Тьотя навідміну від нього припіднялась обходячи стіл підходячи до неї беручи
тарілочку вруки наложила поросьонка вибираючи шматок м'яса.

-Пробач о то так будеш спостерігати а слід куштувати , приступай .

Дядя підсунув кусочок з курочки

.
-Крісті слід спробувати не здумай відмовлятись.

-Дякую вам .

Беручи прибори в руки пинялась куштувати вкуснятину.

Дядя задоволенийщо їй до вподоби положив і собі повну тарілку вкуснятини
не забуваючи за кохану , яка протистувала проти м'яса та він посміхаючись лише
клав побільші шматки.

-Кохана прошу ... Вероніка..

-Пробач Крісті, я скажу іще пару слів.

-Я буду рада вас почути.

-Нехай буде благословений цей обід як ті що за цим столом і весь Боренвіль.

Дядя був набожную людиною і він вірив в усе в цьому світі.

-Дякую дядя за віру твої слова лише підчеркнули усе що побачила тут .

-Крісті я вірю в усе , що ми люди бачимо і не бачимо і вам совітую.

-Я вірю та не молюсь ось так .

-Доживете до моїх років будете молитись, прошу приступайте до обіду.

Крісті махнула іще раз головою в знак дяки ласуючи кусочком вкуснятини.

М'ясо пропитане соусом аж таяло в роті даючи насолоду їжею.

-Це неймовірно , смак неймовірний, і хто таку вкуснятину приготував мабуть Ви
тьотя Вероніка?

-Дякую Крісті , але я займаюсь куховаством не одна а з коханим , він майстер
на усі руки , за ним усі вироби з капчення колбас , даже цей поросьонок , його
рук .

Показуючи жестом посміхнулась обводячи поглядом стіл , розуміючи провоту
слів розсміялись. Сміх розносився по будинку , його єхо линуло по вулиці
через відчинені вікна

.
Крісті хтілось усе запитувати, їй цікавило усі дрібниці.

-Дядя Деніс чому ваше селище так назвали , як і вулицІ?

Він шанобливо посміхнувся розпочинаючи
історію
залишаючи прибори на сторону . Поринуючи в минуле.

-Ти запитуєш чому.? Як ти помітила тут усе носить таку назву , вулиці, магазини
лікарні , яких тут 2 не дивлячись, що це селище , заправки даже банк в якому ми
працюємо -усе , це слово чаклунське має свій захист від зла і приносить талан
всьому чого торкнеться . Вулички називаються усі-Боронесовський Узвіс а ось
Баронесовський банк так як і магазини і все остальне.

Крісті не витирпіла перебиваючи прагнучи почути питання на усе і зразу в
одночасі.

-Дядя вибач та питаня спокію не дає , невже ніхто за усі ці віка особливо
останій. На цей вік припало багато лиха - війни , революції , різноманітні
перевороти, круті, усе даже сама природа. Ось лише в остальні десятиляття
скільки змінилось влади , вони старались змінити все і всіх. Забираючи життя,
людей як і цілих міст не кажучи про села.
Невже ніхто з них непоміняв назву , політику.

Дядя дослухав до кінця розунімаючи що так прагне запитати плимішка, беручи
бакал в руки надпиваючи вино , збираючись з думками. Його погляд став в одночасі сумним і далеким, начебто він шагнув в минуле.

-... Змінювали повірь не однократно да так міняли , що вживих лишались менше
чим пів села. Тут було як в усіх , Голодомор...., Розтріли..., Повстання...
Війни... Усе .. В селі залишилось лише четверта частина людей. Це уже в наш
час за років 50 селище виросло в жителях. Не будем про ті жахи , які вони тоді
пережили деякі речі доторкнулись і мене , краще розповім про Чаклунську
назву Боренвіль.

Крісті неперебивала хоча так хтілось запитати, дядя перевів подих продовжуючи.

-Не будем вникати в дати винекненя я і сам точної не знаю ,розпочну розповідь
краще ти як за'їджала в селище помітила назву з каменю її виклали з самого
міцного каменя в 4-х метрову висоту . В часи перестройки а до цього стояла
табличка зроблена із желіза написана точніше нацарапана краскою .
Одна з Влад рішила замінити саму табличку з назвою як і перед цим , як
задумали так і зробили , замість тої вбили нову написану также краскою на
желізі вставили замість тієї. Ї тієїж миті на очах влади яка слідкувала за своїм
приказом , виконувачі відійшли на пару хвилин від таблички а ті хто
приказували стояли впевнюючись , що зроблено і ось на їх очах поверх їх назви
красними буквами вийшла назва Боренвіль.. Табличку поміняли знову , знову..
Тих хто створив ці нехитрі таблички пририкли на розтріл , звинувачуючи їх. Та
були спроби знову і знову, до тих пір поки та Влада в голові Правлючого по
області сам не приїхав впевнитись в усьому цьому . І усе повторилось. багато
голів полетіло , звинувачи що то краску підробили , багато що придумували для
відмазок. Та доля однак не поміняло ціх дій. За що вбили чи мало просто щоб
не сміли і рота роз'являть , не те щоб щось думати ...