Нехай до своїх медсестер посміхається

ОЛЕГ

Такої цікавої домашньої вечері мені давно не випадало.

Різдвяні сюрпризи продовжилися. І бабуся подала нам  –  ха-ха –  піцу за власним рецептом. З сімома сортами сиру чи щось таке.

Голодний чи скоріше хижий блиск очей Надії змусив мене покласти їй на тарілку подвійну порцію калорійного холестерину. Від гріха подалі. .

Це було б смішно, якби не було так обурливо, бо за ручку лопатки для піци ми з Костиком схопилися одночасно.

– Не спіши запихатися випічкою. –  чемно сказав я вітчиму. –  У твоєму віці змигнути не встигнеш, як не зможеш самостійно встати зі столу, черевце завадить. 

– І ти не дуже розганяйся. Бо твоя сушка все ще продовжується? Все мрієш вразити оту руду довгоногу методисточку з деканату?

– Я збираюся пригостити нашу гостю. –  крізь зуби процідив я, дивуючись обізнаності Костика в екстер’єрі деканатських працівниць, але одразу бити йому морду не випадало. Бо він тільки що чемно вибачився за недостойний зрив. А я так само чемно вибачив.

– І я збирався. –  нахилив голову Костик, ніби насправді  збирався не покласти моїй асистентці ще трохи некорисної випічки, а забодати мене. Він і не думав випускати з рук лопатку для піци. 

Я знову з надією глянув, чи нема там на потилиці ознак лисини, але ніт. Не було. І щоки не обвисли навіть коли він нахилився над столом.  От в кого ідеальна сушка. І все ж яке йому діло до моїх відносин з деканатом. І хто йому постачає інфу?

Варіанти були. Крім Світланки там були ще дві жіночки, дуже достойні й кваліфіковані, але зовсім не довгоногі блонди тридцяти рочків, які не збиралися обтяжувати свої кращі роки сім’єю.

Ті дві жіночки як раз ніби й збиралися, але щось не складалося. Бо зовнішність виправити можна, он той же Костик в поміч. А от характер і здатність продати або віднести в ломбард свою безсмертну душу за свіжі плітки нічим не ампутуєш.

Що ж. Я виясню, до кого підкотив Костик. А от як зрозуміти –  нащо?

Гм. Якщо він сьогодні наводив мости, то ясно, нащо. Надія, моя асистентка. Цей жлоб, скільки себе пам’ятаю, з маніакальною впертістю націлюється на моїх дівчат. За яку сприйняв і Надію. Очевидно так відчуває себе молодшим, козлина. Але чого тоді не Світланка? Вона не набагато старша за Надію, зате самостійна. А Надійка – нерозкритий бутон, симпатична, невинна, в міру безпомічна, по-підлітковому схильна до суперечок, розумна, уже зараз красива, а це ж тільки початок розквіту…

Я застиг, може і з роззявленим ротом, від такого довгого списку, який був ще тільки на початку. І скоріш за все почервонів. Бо список принад Світлани зараз мав вигляд Костикової фрази –  довгонога руда методистка. 

Що, це все? 

Ага. 

Причому в цей момент методистка – була головною. Тобто добре б не псувати відносин, щоб не смикала на заміни й не ставила в один день першу й останню пару. І щоб не в суботу і … і все. 

До речі вона й смикнула вчора. Чи коли це було? 

Як під лікоть штовхнула. Так що і користі з неї не багато.

– Ну це ж треба. – саркастично прошепотіла совість. – а хто недавно так переживав через те, що ми з нею посварилися і вів лік годин до зустрічі? 

Хто-хто. Один асистент кафедри практичної філософії У якого раптом з’явилася асистентка, що притягує халепи, як магніт. А може просто – як магніт, що притягує все.

Певно я сильно замислився і навіть злякався висновку з власних думок. Елементарно ж Ватсоне, ага – тільки від задумливості теж не випускав лопатку для піци.

І бабуся, як на зло, кудись вийшла. Тому не стала свідком Соломонова рішення моєї асистентки. Та глянула на нас несхвально, взялася обома руками за підставку для піци і поставила перед собою.

– Ну у вас же сушка, вік і правильне харчування. –  пояснила з набитим ротом, але на диво чітко. – Вам все одно не можна. А мені ще можна. Мені до тридцятника далеко. Ще дожити треба.

І зітхнула так сумно, наче не сподівалася, що доживе.

І мене моментально попустило. Але перший лопатку все одно відпустив Костик і підсів, приємно усміхаючись до моєї асистентки. 

Гррр.

Нехай до своїх медсестер посміхається. Ич, показав, хто тут доросла серйозна людина. А хто псих, що мріє про малу спиногризку, прилипалу, яка хоче вилізти чоловікові на шию і ганяти риссю до своїх дурних захцянок. 

– Ну і що. Я дорослий здоровий чоловік. І я ж не одружитись мрію із нею. Нормальна реакція організму на молоду привабливу істоту протилежної статі. – сказав я самому собі дуже переконливо й логічно. – Фантазувати нікому не заборонено. 

А от вияснити, хто з деканатських тіток на мене стуконув, дуже навіть треба. Воно ж і до начальства дійде. І Світлана залишиться без роботи. Або сама втече, бо наша бегемотиця страшна і надзвичайно вигадлива у підкилимних знущаннях з підлеглих.

Я акуратно поклав лопатку на піцу, що тепер стояла перед Надією. Та ж не переймалася дурницями, обійшлася власними руками. І тепер зачудовано тягла руку вгору, наче відмінниця на уроці - в очікуванні не запитання вчительки, а коли нарешті сирні нитки порвуться.