Значить мені не здалося

НАДІЯ

– А ти чого ойкаєш? –  визвірилася я на цього самозакоханого Шерлока, який самовдоволено посміхався, а може й насміхався..  –  Дражнишся? Радієш? Не тобі помститься Денис, коли його відпустять. Мало мені того, що Таська поставила на лічильник, чи як там воно називається. Ще й той козел почне качати з мене гроші на штраф і лікування майстра.

– Я ж тобі сказав, що про Антоніу можеш забути, як тільки передаси їй кульок з грішми й ми її зловимо і  допитаємо. – недбало відмахнувся від моїх жахів Олег. –  До речі щось давно вона тебе не турбувала. Може так збідніла, що й за телефон не платить? А Дениса поки що можеш не боятися. Там якийсь час будуть розбиратися. Чула – він їм на когось схожий? Може він не дрібна кілька, а серйозний  шахрай в розшуку. Так що випустять ще не сьогодні, навіть якщо він чистий перед законом. А ти сама бачиш, тут тобі жити не можна.

– Це шантаж.

– Тоді живи де хочеш, що мені до того, куди він піде після допиту? –  розсердився він, бо правда очі коле.

– Ще чого. Ти мене в цю історію втягнув, ти й вирішуй. – заявила я, і по-моєму дуже логічно. –  І не ойкай, а пояснюй. Ти бос, відповідаєш за підлеглу. Знаєш, як тебе бабуся на захисті розмаже, якщо що?

– Я не того ойкав, що ти. –  смішно ляснув він себе по лобі. – Добре, що нагадала. А погано, що вічно забиваєш баки, і я все забуваю. Твій ноут. Може справа не у флешці чи паперах. Може там записано щось цікаве. Він же міг там поритись і щось знайти, поки ти спала? І не встиг стягнути.

Гм. Має рацію. Все могло саме так і бути. Там же нічого не запаролене. Олег дивився на мене і явно намагався не показати, якою дурепою вважає свою асистентку. 

– Ну насправді там повно бабусиних записів і списків літератури. – визнала я знехотя. – Але …

– Які ще але? – не дав він мені ні слова сказати. – Мало які там можуть бути компромати. Денис твій явний шахрай. Якщо знайшов якесь листування або службове недбальство,  обов’язково качатиме гроші. От що ти знаєш про свого дідуся?

– Нічого не знаю. Нащо воно мені?. Бабуся ніколи не була заміжня.

– Ха! А якщо він зараз велика цяця і сімейний? А в ноуті листування чи ще якісь докази, що в поважної людини є онука. 

Ти ж можеш бути багатою спадкоємицею. А родичам тої шишки це може не сподобатись.

– Замааанливо. –  мрійливо примружилася я. – От би так і було.

– Яка ж ти меркантильна. Уже розмріялася про спадок? А от його родичам твоя поява зовсім ні до чого. А Денис зможе одразу з трьох джерел тягти гроші. З родичів, щоб знищити докази, і з бабусі твоєї з тою ж метою. Бо вона не зацікавлена в розголосі. Бо тепер не якась там студентка, до якої діла нема нікому. А цілий ректор і поважна науковиця, явно має недоброзичливців. Їй не треба, щоб такі пікантні деталі спливали. І з тебе твій Денис теж може щось отримати. Щоб не знищувати докази, наприклад.

Олег пояснив дуже переконливо. Все було логічною І ясно, що він сам вірить в те, що каже.

Тільки не з моїм щастям отак цікаво жити.

– З цього могло б вийти непогане кіно. Психологічний трилер. – поплескала я в долоні, зобразивши бурхливі оплески. – От тільки бабусі начхати на все, крім практичної філософії, правильного харчування і мого навчання. Вона зовсім не бентежиться ні тим, що не заміжня, ні тим, що у неї була бурхлива молодість. Аж заздрісно.

– Чого тобі заздрісно?

– Теж хочеться крутити чоловікам голови й іншу анатомію. Міняти їх, як рукавички. – чесно призналася я цьому практичному філософу. Бо оце така в мене практична філософія. Нехай зацінить.

– Кхгм. – Олегові явно не сподобалися такі плани ні в теорії, ні на практиці. Та й, якщо подумати, не так все просто.

– Ти правий. – довелося визнати. – Якщо  десять-п’ятнадцять років отак порозважатись, а потім наступні шістдесят-сімдесят їсти протерті супи й бути професоркою і ректором, лаятись за фінансування і битися головою об стінку через тупість студентів і гадючість підлеглих, то ну його нафіг. Вийду заміж, буду поливати герань і читати дамські романи. Ти б знав, як там все цікаво. Він її зневажає, вона сіра миша. А він цар, султан, бос або дракон чи вампір. Але насправді вона його суджена, і кинути її він не може. І потім…

–  Годі. Залиш мене в невіданні!  – Олег театрально схопився я за голову. – Ще я дамських романів не читав. Нам треба читати твій комп.

– Та хто тобі заважає? Там звалище. Нічого не надписане. Точніше надписане якоюсь комбінацією цифр. Я спочатку хотіла все відформатувати й дивитись серіали.  Ну ти ж знаєш. Зібралася заміж за того шахрая, нащо мені були ті бібліографії й статі. А потім забула. А тепер знов треба все розбирати. Бо знов курсові й сесія. – мені стало так шкода себе, аж у серці закололо. – Все через тебе. Скоріш би вже твій Костик мені зробив справжню пропозицію й повіз на Багами.

– Бугагами. – Не став він ховати скепсису.

От чого б я так зневажливо кривилася. Що такого неможливого в моїх планах?