Розділ 3

З Любою Ігор почав зустрічатися не одразу.
Він став із тих щасливчиків, коли дівчина сама за тобою бігає.
Познайомились в перших день заселяння в гуртожиток і від того часу дівчина своїм коштом і в кав’ярню може запросити і морозива в парку купити. Ігор не любив руду, трішки повняву дівчину, але такий союз здавався обом вигідним. Люба хотіла стосунків, а Ігорю було достатньо добре проведеного часу. До того ж дівчина мала неабияке почуття гумору.

— Та не думай ти про неї, — перебила Люба хлопцеві думки про помсту — Пару занять підготуєшся добре – вона тебе забуде.  

— Вона – можливо, а як інші?
— А що тобі до них?
Ігор не зважав на слова дівчини. Час від часу заходив у свій смартфон аби відписати надрукувати новий коментар викладачці. Але та побачивши коментарі – почала регулярно їх видаляти. А настирливий Боб Сноб все залишає свої п’ять копійок: «Тут ви так виглядаєте, ніби чоловік не дає», «Тут у вас родинка більша чим голова», «Фу, оце у вас зуби жовті»…
— Ти знову пишеш? — Люба не відставала.
— Облиш мене, — відрізав.
Дівчина відставила горнятко кави. Облизавши губи опустила їх ніби мале дитя.
— Я що тобі не подобаюсь.
«Почалося» — пронеслось в думках Ігоря.
— Та що ти, — промовив хлопець, — Дуже подобаєшся.
Залишивши останній коментар хлопець відклав телефон. Все не міг збагнути чому Зуфрія Остапівна просто не заблокує його.
— Ця стара, навіть заблокувати мене не може, — сказав з кривою усмішкою на обличчі.
Люба не схвалювала подібну поведінку свого коханого. Проте вона вперто вірила в їхнє «щире кохання».
— Я кохаю тебе, — призналася вона першою, коли вони повернулися до гуртожитку.
Ігор, який саме відчиняв двері отетерів. 
— Що?
— Кохаю, — сказала і в очі заглядає.
— І я тебе, — перше, що прийшло на думку відповісти.
«Потрібно говорите, те що треба, а не те що відчуваєш» — запевняв себе, — «Бо ще не дасть»
***
Віталіка сьогодні не було. Поїхавши на три дні до батьків він дав повне право Ігорю робити що хоче, включно з тим, щоб з'єднати два ліжка для любощів.
— Класно було, — сказала Люба, коли Ігор курив у відчинене вікно.
— Ага.
Хлопцю подобались пишні форми обраниці. Її тіло було покрите веснянками і в цьому він вбачав щось особливе. Лише під час процесу він не любив дивитись їй в обличчя. 
— Як думаєш, ми одружимось колись? 
«Цих розмов лише бракувало…»
— Звичайно.
— І собаку заведемо?
Люба відкинула покривало і підійшла до хлопця.
— Слухай, може ти приготуєш нам щось? — хлопець викинув сигарету через вікно — Заодно і підготуєшся до сімейного життя.
— Ха-ха — зайшлася сміхом дівчина — Та я ж дружиною хочу бути, а не домогосподаркою.
— Як мене викинуть з універу через ту кляту філософію, то я не зможу оплачувати нам служницю, — лагідно промовив.
— То для тебе дружина – це служниця?
«Хм… як не вдалося її спекатися на кухню, то можливо хоч через сварку відстане» — подумав, а потім додав:
— Як варіант.
Люба склала руки на грудях і так глянула, що хлопець на мить пошкодував за свої слова.
— Тобто нам жінкам і працюй, і народжуй, та ще в служницях сидіти?
— Ага.
— Що ага?
— Нічого.
Люба схопила одяг: рожеву футболку, темні джинси, бюстгальтер і труси в сіточку.
— Ти такий як і всі, — мовила люто.
Після того, як та грюкнула дверима Ігор нарешті видихнув. Відкрив ноутбук і перейшов по посиланню, яке скинув Микола.
Ігор вияснив всі привілеї програми «Бомбер». В ній можна було встановити певну кількість дзвінків на будь-який номер телефону, смс повідомлення, повідомлення в соціальних мережах. Програма налаштована на автоматичних ботів – тобто всі дзвінки і повідомлення надходять з нереальних номерів, а повідомлення в соціальних мережах через бото-сторінки.

Для початку Ігор увів свій телефон і налаштував «Бомбера» на дзвінки. Після того, як його телефон розривався від дзвінків – хлопець вдоволено посміхаючись ввів номер викладачки і налаштував на 20 дзвінків з перервою п’ять хвилин. Далі налаштував на повідомлення в соціальні мережі. Повідомлення йому прийшлось вигадувати самому: «Ви потвора», «Тупа стерва», «Бійся, за тобою скоро прийдуть», «Натягну твою родинку на твій зарозумілий зад»…

Після налаштування програми, відчувши полегшення, Ігор вирішив все ж помиритися з Любою. Гуртожиток був мішаний, тому за іронією долі далеко йти не прийшлось. Люба проживала на тім же поверсі, що і хлопець.
— Гей, — почув він, коли вже збирався постукати у двері рудої коханки, — Я знайшов фотошопера, — вигукнув Микола.
— Та тихо ти! — вирячився Ігор, — Це сюрприз.
— Я дам тобі його номер.
Микола зашарудів пакетом з якого вийняв стареньку модель відомої марки смартфона. 
— Записуй, — приказав діловито.
Ігор вийняв смартфон з кишені джинсів, як раптом Микола мовив.
— Триста. 
— Чекай  ще не відкрив блокнот.
— Це в гривнях, — сказав посміхаючись.
«Ну жид» — розізлився Ігор.
— Триста за те, що ти знайшов номер? Та я сам можу знайти якщо мені буде потрібно.
— Але ж не знайшов. До того він профі, зі слона людину зробити може.
Ігор підняв одну брову.
— Ой, пробач, я не про Любу, — знітився Колюня.
— Давай номер вже, а гроші я тобі на тому тижні дам. Ти мене до нитки вже обібрав.
Микола посміхнувся. Продиктувавши номер і пішов до себе.
Чекати Ігор не міг. Зателефонував.
— Алло, — почув важкий голос чоловіка.
— Перепрошую, — хлопець чомусь аж злякався, — Мені дали Ваш номер, як фотошопера.
— Що потрібно? 
— Я би хотів з Вами зустрітися. Це потрібно обговорити особисто.

***
Домовшись про зустріч у центрі міста хлопець  захопив з собою останні сто гривень.
Чоловік виявився середніх років. Голос у нього видавав того, ким Ігор його і уявляв. Небрите повняве обличчя, живіт спадав так, що не було видно пояса.
— Доброго дня! — спершу привітався Ігор.
Чоловік лише втамовуючи дихання, хитнув головою.
— Моє замовлення дещо делікатне.
— Та валяй, — сказав чоловік, — До речі я Саша.
— Так, в мене записано. Дивіться, тут одна жінка дуже на себе багато бере. Хочу її трішки попустити. Нічого кримінального. Хочу, щоб ви приробили її обличчя до порно картинок, — випалив хлопець.
Дивився на чоловіка, а в того навіть риси обличчя не смикнулись.
— Добре, — лише важко видихнув, — Фотографії в якій якості?
— У нас є група  в Фейсбуці, — хлопець протягнув свій смартфон, — Ось це вона. Тут ще багато її фото.
— Добре.
— Скільки це буде коштувати?
— А скільки потрібно фото?
— Десь десять.
— Дві штуки. 
Ігор присвиснув.
— Це дешево. Я роблю знижку на перше замовлення.

***
Безробітній Ігор домовившись про оплату на картку після виконаного замовлення зажив звичайним життям. Лише час від часу вмикав «Бомбера»
В середу, коли було заняття з філософії Ігор налаштував програму на пару, аби переконатися в його дії.
— Ой, невже сьогодні наш нещасний вчасно прийшов, — перше, що мовила Зуфрія Остапівна.
В аудиторії засміялись.
«Подивимось, хто сміятиметься останнім» — подумалось.
На годиннику 11:39.
Ігор з нетерпінням поглядав на годинник. Ще пару секунд.
Брр…брр.
— Перепрошую. 
Жінка заметушилася і взяла свій смартфон і приклала до вуха.
— Алло! Та не мовчіть!
Вибила і далі по темі.
— Ой, на чому я закінчила. А так, суспільство не може бути зведене до простої суми факторів, навіть до їхньої взаємодії. Одні з них є визначальними, інші — похідними…
Брр…бррр
— Та що це таке. Хтось дзвонить і мовчить, — голосно промовила.
Ігорю аж лячно стало.
«А що як зможе прослідкувати»
— Може у Вас таємний шанувальник? — крикнув хтось в аудиторії.
— Ага, наприклад Боб Сноб, — додав ще хтось.
Аудиторія засміялись.
 Жінка з підозрою оглянула аудиторію.
— Продовжуємо. Мислителі середньовіччя запримітили різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях. 
 Брр… брр
Аудиторія зареготала голосніше.
— ТИХО!
Жінка сердито склала руки.
— Я впевнена, що той хто це робить – хтось зі студентів. Коли знайду хто – вилетить звідси швидше, чим складе сесію.
 Аудиторія замовкла. Нікому не хотілося потрапити під підозру.
Серце в Ігоря вилітало.
Втамувавши подих він дочекався закінчення пари. На щастя це була остання на сьогодні, бо фізкультуру скасовували через спортивні змагання.

В гуртожитку навіть не увійшов у свою кімнату – одразу до Миколи.
— Ти що так рано? — запитав той.
Микола часто прогулював. Це не заважало йому на відмінно закривати сесію.
— Фізру скасували. 
— І ти поспішив мені віддати борг?
— Віддам. Слухай. Цей «Бомбер» він не видасть моє IP?
Микола протер окуляри об синій затертий халат.
— Та ні.
— Що означає «та ні»? Є можливість, що мене знайдуть?
— Теоретично розробники обіцяють, що ні. Але сам знаєш…
В горлі почало душити. Ігорю здалось, що в нього серцевий напад.
— Якісь проблеми? 
«Ага, мене можуть поперти з універу за твого «Бомбера»
Натомість відповів:
— Все добре.

На вихідні хлопець поїхав до батьків, в яких зайняв дві тисячі гривень з присягою повернути. Що б там не було – свій задум вирішив реалізувати.
На фотографії від дядька Саши прийшлось очікувати аж два тижні, за які хлопець більше не турбував викладачку дзвінками, лише час від часу в пориві злості направляв їй повідомлення у соціальні мережі через "Бомбер."
Аж раптом його смартфон видав звук вхідного дзвінка. На екрані  - невідомий номер.
«Можливо дядько Сашко з іншого телефонує? Якраз на пошту мав відправляти фото»
Він провів пальцем по екрані.
— Алло! — сказав відповівши на дзвінок, — Я слухаю Вас! Алло!
Тиша.
Ігор поклав слухавку. На екрані виднівся номер з кодом України.
Через декілька хвилин телефон знову заграв мелодію.
— Алло! — вже сердитіше відповів хлопець.
Тиша.
Виключивши звук на телефоні він все ж побачив вхідне повідомлення від дядька Сашка.
Фотографії оброблені дуже майстерно. Якби Ігор не знав, що вони замовленні то б і справді подував, що Зуфрія ще та порноактриса. І це ж треба дядько Сашко найшов таку ж пристаркувату порно модель, що по тілу і не скажеш, що не її.
Зайшовши на сторінку Боба Сноба він одразу створив групу назвавши її «Мадам Зуфра фан-клуб.» За допомогою онлайн накрутки за чотириста гривень накрутив тисячу підписників і заповнив групу порно-фотографіями Зуфри Остапівни. Накрутивши лайки і пару коментарів він врешті кинув посилання на групу самій викладачці філософії з текстом: «Ну що ж ви мене ігноруєте. Я просто ваш вірний фанат.»

Перебив насолоду гуркіт у двері.
«Це ще хто?»
Останнім часом Ігор став обережним, тому підійшов до дверей і підставив вухо до одвірка.
— Ігорю, ти дома? — голос Люби.
З душі ніби камінь впав.
— Так, — відчинив двері, — Заходь!
З Любою Ігор не мирився. Вибачення не просив. Поводилися обоє так, ніби нічого не сталося.
— Ігорю, тебе шукають, — перше, що мовила зайшовши у кімнату.
— Як це?
— Зуфрія Остапівна підключила ментів.
Серце знову загупало. Воно вилітало з грудей і душило.
— Все добре?
— Ну то хай виганяють. Я не буду навчатися в університеті де так ставляться до студентів.
— Як? Вона так з усіма спілкується.
Ігор стис губи у кривій посмішці.
— Щось не пригадую, що ще до когось було таке ставлення.
— Та буває. Вона в кожному потоці обирає одного козла-відпущення.
— А я по твоєму схожий на козла? Хай інші терплять. Я не буду.
Раптом хлопець почув знайомий звук з мережі Фейсбук.
— Відповіла, — сказав собі під ніс.
— Хто?
— Чекай тут.
Дівчина присіла на ліжко, а хлопець сів за ноутбук. «Гарно вийшло» — відповіла до запису Зуфрія Остапівна. І все? Вона навіть не видаляє запис зі сторінки?

У двері постукали. 
— Хто це? — запитала дівчина.
— Не знаю.
Ігор тільки відчинив двері, як його руки скрутили за спиною.
— Вас затримано за заподіяння психічного насильства і розповсюдження неправдивої інформації.
Люба побачивши двох здорових чоловіків в поліцейській формі бистро вибігла. Її не стали затримувати.
— Це не я! — почав кричати Ігор, — Відпустіть мене!
— Ой так, розповсюдження порно-фотографій з зображенням  громадянки Цицик Зуфрії теж не ваша робота?
— Ні.
— Та ти глянь, — сказав той, який підійшов до ноутбука, — Це ж і є Боб Сноб.