Глава 51. Дев’ять квитків у фінал

Глава 51. Дев’ять квитків у фінал

Майя Реннер

Я завжди вважала, що найнебезпечніші рішення народжуються не в моменти хаосу, а тоді, коли в залі сидять дуже розумні люди й усі вони вже приблизно розуміють, що саме хочуть почути.

Від хаосу можна очікувати майже чого завгодно. Він приходить, розкидає папери, валить графіки, псує нерви й одразу показує: ось проблема, ось кров із носа, ось ліміт часу, працюйте. А от зібрання людей, які керують робототехнічними компаніями, системними інтеграторами, лабораторіями штучного інтелекту та комунікаційними контурами, виглядає куди пристойніше. Скляний зал. Довгий стіл. Кава в чашках, за які звичайний студент технікуму міг би тиждень харчуватись. Великі екрани. Розгорнуті звіти. Саме тому я любила такі наради й водночас ставилась до них із обережністю.

Бо тут майже ніколи не обговорювали лише результати якоїсь події, як в даному випадку, - результати поточних етапів конкурсу.

Тут обговорювали, хто з цих вчених, аспірантів, інженерів, молодих амбітних романтиків може стати частиною нашого майбутнього. А іноді – нашою проблемою. Різниця між цими двома словами в технологіях часто визначається лише тим, хто першим встиг поставить підпис під контрактом.

На центральному екрані висів підсумковий звіт третього й четвертого етапів Asteron Robotics Global Systems Challenge.

До фіналу мали пройти десять команд, але пройшли дев’ять.

З двох тисяч семисот сорока чотирьох команд, зареєстрованих на старті. Цифра цього року таки доволі велика, щоб фінал мав справжню конкуренцію, а не виставу з наперед відомими переможцями. Еліас Крамер чітко контролював такі баланси. Він узагалі мав хист робити жорстку конкуренцію елегантною.

– Отже, – сказав Еліас, стоячи біля екрана, – третій етап ми можемо вважати успішним. Я б навіть сказав – корисним.

Марк Ліндберг із SynCore Dynamics ледь усміхнувся.

– Корисно жорстоким? Гарне формулювання. Треба буде використати в офіційному звіті, щоб юридичний відділ знепритомнів.

Еліас не звернув на це уваги.

– Третій етап показав те, що нам і було потрібно. Частина команд вміє писати код, частина вміє знаходити помилки. Але дуже мало хто здатен узяти чужу майже готову систему, зрозуміти, де вона бреше, і довести її до робочого стану.

На екрані з’явилися групи результатів.

Я переглянула таблицю.

Команда 17-UA-K.

Боги з гуртожитку.

Назва, яка спочатку викликала в мене бажання перевірити, чи не помилилась реєстраційна система з жанром конкурсу. Але вже після перевірки результатів команди за критеріями другого і третього етапів ця назва вже перестала здаватися безглуздою бровадою. Вона стала виглядати для мене цікавою. А цікаві команди завжди запам’ятовуються.

– Українці на третьому етапі показали цікавий підхід, – сказала я. – Вони не обмежились косметикою. Вони знайшли ланцюжок помилок між модулями, пояснили, як викривлення входу переходить у перекручений аналітичний висновок, і запропонували не латочку, а зміну логіки обміну.

Леон Восс із Atlas Anthropics відкрив їхній профіль на своєму планшеті.

– Так, я пам’ятаю цих хлопців, які лише через твою протекцію та наполегливість на тому, що система цього року виявилась недосконалою, пройшли у третій етап. На цьому етапі я запам’ятав хлопця, який у чорнових матеріалах документації позначав частину спостережень як “чуйка спрацювала”.

– І приблизно в сімдесяти відсотках випадків вона справді спрацювала, коли його товариші по команді перевіряли систему, – сухо додав Давід Ковальскі.

Марк хмикнув.

– Я ненавиджу, коли неформальні методи працюють.

– У промисловості це називається досвідом, – відповів Давід. – Дивина тут у тому, що в цієї команди немає досвідчених спеціалістів.

Еліас провів рукою по екрану, і третій етап поступився місцем четвертому.

Ось тут розмова стала серйознішою.

Четвертий етап ми будували не як звичайне змагання. Це вже був не тест на розум, витривалість чи здатність швидко виправляти чужі помилки. Це була перевірка частин великої задачі, яку ми поки що навіть у документах власних документах не прописали до кінця.

Проєкт LUMEN

Офіційно – експериментальний когнітивно-роботичний комплекс для дослідження автономної взаємодії штучного інтелекту з фізичним середовищем.

Неофіційно – перша реальна спроба підготувати тіло, контур і нейрокогнітивну основу для перенесення складної цифрової моделі в керовану антропоморфну оболонку.

Звучало красиво.

А на практиці складалося з такої кількості проблем, що будь-який нормальний інвестор мав би закрити презентацію на третьому слайді й піти вкладатись у щось більш прикметно зрозуміле. Наприклад, нафтову вишку, атомну станцію або ферму крокодилів.

Ми поділили четвертий етап на п’ять тематичних груп.

Перша група працювала з робототехнічною складовою: стабільність платформи, моторика, баланс, мікрорухи, жести, взаємодія з фізичними об’єктами. Asteron узяв цей блок під себе. Їм потрібні були команди, здатні мислити не окремими серво-приводами, а всім тілом системи.