Глава 41. Межа професіоналізму

Глава 41. Межа професіоналізму

База

Ранок на Базі вийшов тихим і важким.

Будильник відпрацював свою справу, хтось поставив чайник, хтось відчинив кватирку, хтось пішов у ванну, але все це відбувалося без звичного ритму. У повітрі висів учорашній вечір. Ті самі п’ятдесят вісім балів і лист, який встиг залізти кожному під шкіру. Ігор цього разу прокинувся без жодної клоунади. Олег мовчав із самого ранку. Дмитро дивився прямо, але його погляд хотів повернути вчорашній день. Андрій купався у ванній.

Марія вийшла зі спальної кімнати. Очі в неї вже були сухі, волосся зібране, обличчя знову складене в нормальну форму. Тільки губа в якийсь момент опинилася між зубами. Майже непомітно, мимохіть. Але Андрій, вийшовши з ванни відразу це помітив. Учорашній вечір нікуди не подівся. Він просто перейшов у ранок і сів поруч із кожним членів команди «Боги з гуртожитку».

Першим заговорив Андрій.

– Працюємо далі.

Ніхто не відповів. Робота лишалась єдиною річчю, яка дозволяла трохи відволіктись. Зараз перш за все необхідно прийти в норму. Саме тому після сніданку вони розклали по столу ноутбуки, блокноти, флешки й почали писати інструкцію по користуванню «Системою прогнозу попиту». Сухий, технічний, потрібний документ. Як зайти в контур. Як пройти авторизацію. Як відкривати модулі. Як дивитися прогнози по регіонах. Як читати рекомендації. Як перевіряти журнали подій. Які ролі доступу що бачать. Куди тиснути в аварійному випадку. Як поводиться клієнтський агент. Як фіксувати помилки. Як відрізнити штатний обмін від проблеми на вузлі. Опис функцій і можливостей, яка кнопка за що відповідає, які галочки що означають і так далі.

Текст ішов повільно, зате чисто. Марія редагувала структуру документа, Андрій вичищав формулювання, Олег додавав технічні примітки по контуру й доступах, Дмитро правив пояснення до аналітичного блоку, Ігор зводив усе в один акуратний файл і оформлював, щоб у працівників компанії очі не почали кровити вже з другої сторінки. Виглядало це рівно так, як і мала виглядати команда після удару: рух уже є, але в ньому ще відчувається вчорашній біль.

До вечора інструкція була готова.

Наступного дня вони поїхали в офіс.

Офісна будівля компанії «AgroMash Technologies».

Там на них уже чекали. Частина працівників хотіла побачити систему ще раз. Частина – зрозуміти, як із цим працювати. Частина – просто подивитися на тих самих молодих геніїв, про яких останні дні гуділи кабінети, коридори й курилки. Хлопці все показали. Спокійно. Чітко. Але без запалу в очах. І саме це виглядало для усіх присутніх дуже дивно. Люди, які створили технічне диво на їхніх очах виглядали наче в воду опущені. У команди лишилась точність, але зник вогонь. Рухи стали коротшими. Пояснення – сухішими. Голоси – максимально офіційними. Усе функціонувало, усе працювало, кожне питання отримувало нормальну відповідь, тільки в цьому бракувало звичного напору, через який раніше здавалося, що вони от-от візьмуть офіс за шкірки й примусять майбутнє настати достроково.

Саме це й помітив Артем Сергійович Дорошенко.

Він підійшов уже після чергового пояснення, дочекався, поки відійдуть кілька співробітників, і подивився на Андрія довгим уважним поглядом.

– У вас щось сталося? – спитав він без звичної іронії.

Андрій на мить завмер.

– Особисте, – сказав він.

Артем Сергійович перевів погляд на Олега, потім на Дмитра, потім на Марію. Побачив у кожного той самий приглушений стан і трохи звузив очі.

– На роботу не вплине?

– Уже не вплинуло, – відповів Олег.

Це прозвучало різко, але рівно. Дорошенко кивнув. Додаткових питань ставити він не став. У технічних людей є своя форма такту. Вона рідко виглядає тепло, зате межу відчуває точно.

За пів години Марії передали, що батько просить зайти.

Олександр Сергійович сидів у кабінеті за столом і переглядав якісь папери. Коли вона ввійшла, він одразу відклав їх убік. Це було для нього нетипово. Він завжди, навіть коли вона була маленькою спочатку дочитував абзац, а потім приділяв увагу їй.

– Сідай, – сказав він.

Марія сіла навпроти.

Кілька секунд пройшло мовчки. Батько дивився на неї уважно й спокійно. Так він дивився в рідкісні моменти, коли хотів бачити далі за слова.

– Що сталося? – спитав він.

Марія спершу хотіла відповісти коротко й рівно. Уже навіть приготувала ділову, суху фразу. Але голос дав тріщину раніше.

– Ми не пройшли відбір.

Олександр Сергійович трохи нахилив голову.

– Цей конкурс настільки важливий?

Марія кивнула.

– Так.

Він ще раз подивився на неї. Побачив прикушену губу. Побачив, як вона тримає плечі. Побачив руки, складені на колінах і пальці які трохи тремтіли. І зрозумів, що за цим стоїть її внутрішній біль. Біль його донечки, яку він має захищати і оберігати.