Глава 13. Брейншторм кінця світу

Глава 13. Брейншторм кінця світу

Андрій Ковальчук

Коли Ігор повернувся, ми вирішили, що настав час для серйозної розмови.

Серйозна розмова у нашому випадку виглядала приблизно так: четверо людей сидять за столом на кухні, перед ними лежать ще не розібрані пакети з кількома кілограмами сирого м’яса, картоплі, овочами і чотири кухлі чаю. І всі четверо намагаються зрозуміти, що робити з маленькою проблемою у вигляді штучного всесвіту, який таки чомусь вдалось запусти.

– Ну що, – сказав я, дивлячись на всіх по черзі. – Пропоную провести брейншторм.

– Ми вже це робили, – буркнув Дмитро.

– Учора ми запустили світ, – тим часом продовжив я (хоча формально це було сьогодні вночі). – Сьогодні ми маємо вирішити, що робити далі. Це трохи інший рівень брейншторму.

Ігор виклав пару пляшок пива на стіл, сів і задоволено потер руки.

– Я приніс ще. Може продовжимо? Так думається краще.

Ми подивилися на чотири дволітрові пластикові пляшки, потім один на одного.

– Ні, – сказав Олег.

– Ні, – підтвердив Дмитро.

Я зітхнув.

– Та ну нафіг. Сьогодні ми маємо бути максимально серйозними. (а казав, що в нього грошей немає – промайнула думка).

Ігор, здається, навіть трохи образився, але рівно на пів секунди. І зробив нову спробу спокусити нас на пиво.

– Та я ж для атмосфери… давайте…

Я мовчки взяв зі столу рушник і легенько шльопнув ним по вуху Ігоря, не давши йому договорити.

– Ай. За що?!

– За атмосферу, – сказав я. – Учора вона вже закінчилась епічним запуском всесвіту.

Олег хмикнув.

– І цього разу бажано щоб ми усі пам’ятали що робимо, бо дуже багато моментів, які ми робили «на льоту» ми вже не пам’ятаємо. Чи ти вів записи де що правилось у вихідному коді цього всесвіту?

Усі погодились, а Ігор з напускним сумом прибрав пиво в холодильник, продовжуючи туди ж пакувати й інші продукти з пакету, потираючи вухо.
Я взяв ручку і почав записувати на аркуші.

– Отже. Пункт перший. Наш світ ми запустили.

– І працює, – додав Дмитро, а я занотував.

– Пункт другий: він працює доволі стабільно.

– Пункт третій, – сказав Сергій, – Тім виконує функцію якоря. Світ тримається.

Я кивнув і записав.

– Пункт третій, – сказав Сергій, – Тім виконує функцію якоря. Світ тримається.

Я кивнув і записав.

Кілька секунд усі мовчали. Потім Ігор, який уже закрив холодильник, повернувся до столу.

– Слухайте… – сказав він. – А чому взагалі Тім?

Ми переглянулися.

– У сенсі? – запитав Олег.

– Ну, ім’я. Він сам так назвався. Тім. Це скорочення від чогось? Тимофій? Тімоті? Чи система просто видала випадкове ім’я?

Дмитро відкинувся на спинку стільця.

– Я теж про це думав. Після розмови з ним я спробував прогнати запити по базах і відкритих джерелах. Шукав щось про людину з Молдона між 1747 і 1800 роками. Але нічого особливого не знайшов.

– Тобто? – запитав я.

– Тобто буквально нічого. Ніяких відомих постатей. Ніяких записів, які б прямо вибивалися із загальної маси. Скоріш за все, він був звичайною людиною. Однією з тисяч.

– Або система сама дала йому ім’я, – сказав Олег.

– Можливо, – кивнув Дмитро. – Але ім’я Тімоті тоді було доволі звичайним для Англії. У тих регістрах і списках, що я переглянув, воно зустрічається не раз.

– Наприклад? – поцікавився Ігор.

– Наприклад, у сусідньому Колчестері в ті роки працював один Тімоті Волфорд – мебляр і оцінювач майна. Досить заможний ремісник для свого часу.
– А ще у регіоні трапляються записи про різних Тімоті серед торговців і майстрів. Ім’я нормальне, нічого унікального.

Олег задумливо постукав пальцем по столу.

– Тобто наш герой – звичайний хлопець із невеликого англійського портового містечка.

– Саме так, – сказав Дмитро. – Молдон тоді був просто торговим містом на узбережжі Блеквотерського естуарію. Ринок, порт, ремісники, фермери. Нічого космічного.

Ігор усміхнувся.

– Чудово. Ми створили всесвіт… і як головного персонажа отримали максимально звичайного хлопця.

– Саме тому він і працює як якір, – сказав я. – Світ тримається не на герої. Світ тримається на нормі.

– До речі, – сказав Дмитро, перегортаючи свої записи, – по логах видно ще одну цікаву штуку.

– Яку?

– Він прожив тридцять три життя. І зараз живе тридцять четверте.