Глава 13. Брейншторм кінця світу

Глава 13. Брейншторм кінця світу

Андрій Ковальчук

Коли Ігор повернувся, ми вирішили, що настав час для серйозної розмови.

Серйозна розмова у нашому випадку виглядала приблизно так: четверо людей сидять за столом на кухні, перед ними лежать ще не розібрані пакети з кількома кілограмами сирого м’яса, картоплі, овочами і чотири кухлі чаю. І всі четверо намагаються зрозуміти, що робити з маленькою проблемою у вигляді штучного всесвіту, який таки чомусь вдалось запусти.

— Ну що, — сказав я, дивлячись на всіх по черзі. — Пропоную провести брейншторм.

— Ми вже це робили, — буркнув Дмитро.

— Учора ми запустили світ, — тим часом продовжив я (хоча формально це було сьогодні вночі). — Сьогодні ми маємо вирішити, що робити далі. Це трохи інший рівень брейншторму.

Ігор виклав пару пляшок пива на стіл, сів і задоволено потер руки.

— Я приніс ще. Може продовжимо? Так думається краще.

Ми подивилися на чотири дволітрові пластикові пляшки, потім один на одного.

— Ні, — сказав Олег.

— Ні, — підтвердив Дмитро.

Я зітхнув.

— Та ну нафіг. Сьогодні ми маємо бути максимально серйозними. (а казав, що в нього грошей немає – промайнула думка).

Ігор, здається, навіть трохи образився, але рівно на пів секунди. І зробив нову спробу спокусити нас на пиво.

— Та я ж для атмосфери… давайте…

Я мовчки взяв зі столу рушник і легенько шльопнув ним по вуху Ігоря, не давши йому договорити.

— Ай. За що?!

— За атмосферу, — сказав я. — Учора вона вже закінчилась епічним запуском всесвіту.

Олег хмикнув.

— І цього разу бажано щоб ми усі пам’ятали що робимо, бо дуже багато моментів, які ми робили «на льоту» ми вже не пам’ятаємо. Чи ти вів записи де що правилось у вихідному коді цього всесвіту?

Усі погодились, а Ігор з напускним сумом прибрав пиво в холодильник, продовжуючи туди ж пакувати й інщі продукти з пакету, потираючи вухо.
Я взяв ручку і почав записувати на аркуші.

— Отже. Пункт перший. Наш світ ми запустили.

— І працює, — додав Дмитро, а я занотував.

— Пункт другий: він працює доволі стабільно.

— Пункт третій, — сказав Сергій, — Тім виконує функцію якоря. Світ тримається.

Я кивнув і записав.

— Пункт третій, — сказав Сергій, — Тім виконує функцію якоря. Світ тримається.

Я кивнув і записав.

Кілька секунд усі мовчали. Потім Ігор, який уже закрив холодильник, повернувся до столу.

— Слухайте… — сказав він. — А чому взагалі Тім?

Ми переглянулися.

— У сенсі? — запитав Олег.

— Ну, ім’я. Він сам так назвався. Тім. Це скорочення від чогось? Тимофій? Тімоті? Чи система просто видала випадкове ім’я?

Дмитро відкинувся на спинку стільця.

— Я теж про це думав. Після розмови з ним я спробував прогнати запити по базах і відкритих джерелах. Шукав щось про людину з Молдона між 1747 і 1800 роками. Але нічого особливого не знайшов.

— Тобто? — запитав я.

— Тобто буквально нічого. Ніяких відомих постатей. Ніяких записів, які б прямо вибивалися із загальної маси. Скоріш за все, він був звичайною людиною. Однією з тисяч.

— Або система сама дала йому ім’я, — сказав Олег.

— Можливо, — кивнув Дмитро. — Але ім’я Тімоті тоді було доволі звичайним для Англії. У тих регістрах і списках, що я переглянув, воно зустрічається не раз.

— Наприклад? — поцікавився Ігор.

— Наприклад, у сусідньому Колчестері в ті роки працював один Тімоті Волфорд — мебляр і оцінювач майна. Досить заможний ремісник для свого часу.
— А ще у регіоні трапляються записи про різних Тімоті серед торговців і майстрів. Ім’я нормальне, нічого унікального.

Олег задумливо постукав пальцем по столу.

— Тобто наш герой — звичайний хлопець із невеликого англійського портового містечка.

— Саме так, — сказав Дмитро. — Молдон тоді був просто торговим містом на узбережжі Блеквотерського естуарію. Ринок, порт, ремісники, фермери. Нічого космічного.

Ігор усміхнувся.

— Чудово. Ми створили всесвіт… і як головного персонажа отримали максимально звичайного хлопця.

— Саме тому він і працює як якір, — сказав я. — Світ тримається не на герої. Світ тримається на нормі.

— До речі, — сказав Дмитро, перегортаючи свої записи, — по логах видно ще одну цікаву штуку.

— Яку?

— Він прожив тридцять три життя. І зараз живе тридцять четверте.