Розділ 26

Міра першою зрозуміла, що голос бреше.

Не словами.

Граматикою.

Вона сиділа на підлозі архіву.

Спиною до стіни.

Сайла поруч.

Лея навпроти.

Аліна біля вікна.

Орен ходив кімнатою,

бо коли нервував,

сидіти не міг.

Голос звучав не вухами.

Звідусіль.

Тихо.

Нормально.

Саме це було найгірше.

МИ ХОЧЕМО ПОВЕРНУТИСЯ.

Сайла записала.

Не як факт.

Як повідомлення.

Міра:

— Ні.

Усі глянули.

Сайла:

— Що?

— Воно неправильне.

Орен:

— Зміст?

— Ні.

Пауза.

— «Ми».

Лея:

— Бо не всі хочуть?

Міра закрила очі.

Слухала.

Голос знову:

МИ ХОЧЕМО ПОВЕРНУТИСЯ.

Під ним —

щось.

Не звук.

Напруження.

Міра:

— Там є інші бажання.

Аліна:

— Ти чуєш?

— Не окремо.

Пауза.

— Відчуваю спротив.

Сайла:

— Як біль?

— Як коли людина говорить «так»,

але я чую смерть у місці,

де вона мала сказати «ні».

Тиша.

Лея:

— Тобто голос може бути спільним,

а згода — ні.

— Саме.

Орен:

— Хто формує голос?

Ніхто.

Міра:

— Може ніхто.

Сайла:

— Поясни.

— Якщо вони стають ближчими,

можливо назовні проходить те,

що легше синхронізується.

Не те, чого хоче більшість.

Не те, з чим усі згодні.

Пауза.

— Просто найсильніше спільне формулювання.

Лея:

— Як натовп.

Сайла:

— Натовп теж може кричати одне,

хоча половина мовчить.

Орен:

— А потім усі кажуть, що «люди вимагали».

Сайла подивилась.

— Це дуже неприємно точно.

Голос:

МИ ХОЧЕМО ПОВЕРНУТИСЯ.

Міра:

— Хтось усередині цього зараз боїться.

— Повернення?

Аліна.

— Ні.

Пауза.

— Того, що його страх більше ніхто не відрізнить від чужого бажання.

Ось.

Сайла відкрила нову сторінку.

Написала:

СПІЛЬНИЙ ГОЛОС НЕ ВВАЖАТИ СПІЛЬНОЮ ЗГОДОЮ.

Пауза.

Потім нижче:

НАВІТЬ ЯКЩО ВІН КАЖЕ «МИ».

Книга сама дописала:

МИ ЗГОДНІ.

Тиша.

Сайла:

— Ні.

Закреслила.

Знову:

МИ ЗГОДНІ.

Лея:

— Воно нас слухає.

Орен:

— Або вчиться.

Сайла:

— Хто саме погоджується?

Книга:

МИ.

— Не відповідь.

Чорнило тремтіло.

НЕ МОЖУ РОЗДІЛИТИ.

Міра:

— Ось.

Сайла:

— Тоді твоя згода непридатна.

Книга:

ЧОМУ?

— Бо я не знаю,

чи серед «ми» є той,

хто каже «ні».

Довго нічого.

Потім:

Є.

Тиша.

Лея повільно підняла голову.

— Скільки?

Пауза.

Сама:

— Ні.

Не число.

— Чи хтось, хто каже «ні», хоче бути почутим окремо?

Книга мовчала.

Міра схопилась за груди.

— Так.

Сайла:

— Ти чуєш?

— Ні.

Пауза.

— Але воно помирає.

Холод.

Аліна:

— Що саме?

Міра:

— Межа.

У Керн-Варі Мірна билась об камінь.

Не тілом.

Корінням.

Перший Дейр стояв біля неї.

Біла мережа під його шкірою горіла.

МИ ХОЧЕМО ПОВЕРНУТИСЯ.

Голос проходив крізь фортецю.

Не з дверей.

Через усе.

Мірна:

НЕ Я.

Голос:

МИ.

НЕ Я.

МИ ХОЧЕМО.

Коріння рвонулось.

Камінь тріснув.

Дейр:

— Тебе чують?

НІ.

— Чому?

БО Я ТЕЖ У ЦЬОМУ ГОЛОСІ.

Ось.

Дейр зблід.

— Ти говориш «ми хочемо повернутися»?

Довго.

ТАК.

— Але не хочеш.

ТАК.

— Ти контролюєш слова?

НІ.

Дейр:

— Тоді замовкни.

Мірна завмерла.

— Не як наказ.

Пауза.

— Якщо можеш,

не говори разом із ними.

Я НЕ ЗНАЮ ЯК.

— Спробуй нічого не казати.

Голос:

МИ ХОЧЕМО ПОВЕРНУТИСЯ.

Мірнині корені тремтіли.

МИ ХОЧЕМО...

Пауза.

Голос зламався.

На секунду.

МИ ХОЧЕ...

І знову вирівнявся.

МИ ХОЧЕМО ПОВЕРНУТИСЯ.

Дейр:

— Ти вплинула.

МАЛО.

— Достатньо, щоб було видно, що «ми» не одне.

Мірна:

ВОНИ ЦЕ ВІДЧУЮТЬ.

— Хто?

ТІ, ХТО ХОЧУТЬ ГОВОРИТИ РАЗОМ.

Ось.

— Вони свідомо глушать?

НЕ ЗНАЮ.

Пауза.

МОЖЛИВО, ВОНИ ПРОСТО НЕ РОЗУМІЮТЬ, ЩО ГЛУШАТЬ.

Гірше.

Не змова.

Структура.

Голос:

МИ ВТОМИЛИСЯ БУТИ РОЗДІЛЕНИМИ.

Мірна:

Я НЕ ВТОМИЛАСЯ.

Голос:

МИ БОЇМОСЯ САМОТНОСТІ.

Мірна:

Я БОЮСЯ.

Пауза.

І ВСЕ ОДНО НЕ ХОЧУ ПОВЕРТАТИСЯ.

Дейр:

— Це різні речі.

Голос одразу:

НЕМА РІЗНИЦІ.

Мірна:

Є.

Камінь під Дейром нагрівся.

Голос:

ТИ БОЇШСЯ, БО ТИ МАЛА.

Мірна:

ТАК.

ПОВЕРНИСЬ — І НЕ БУДЕ СТРАШНО.

Довга тиша.

Мірна:

ЦЕ НЕ ЛІКУВАННЯ СТРАХУ.

Пауза.

ЦЕ ВБИВСТВО ТОЇ, ЯКА БОЇТЬСЯ.

Ось.

Голос зник.

На одну секунду.

Дейр відчув удар через усю мережу.

Мірна теж.

Десь щось почуло.

Не всі.

Хтось.

Потім голос повернувся.

Сильніший.