Собаче життя

Врешті, Гордію вдалося вмовити мене не сердитись на Андрія. Він був засмучений, розгублений і наляканий, тому здуру наговорив нам такого. Насправді він так не думає і не бажає нам смерті. Я трохи відійшов, бо уявив, як би сам поводився на місці друга.

Ми почали придумувати, як можна допомогти Андрію. Варіант рятувати один одного по колу здавався не дуже привабливим. Розуміли, що так жити не зможемо, кожні два дні треба буде когось із нас виручати. Якщо хтось поїде з батьками в санаторій чи буде мати інші справи, якщо не випустять гуляти, якщо комусь, врешті-решт, набридне? Насправді це були просто відмовки. Я боявся, що хтось захоче привласнити моє життя, адже його мені випало найбільше.

Гордій запропонував ще один варіант. Логічно, якщо Кажана вбити і цим відмінити його порятунок, то можна повернути все на свої місця. Звісно, я б не дав їм цього зробити. Гордій виправдовувався, що він сказав це просто так, на крайній випадок. Все-таки, як би ми не любили Кажана, Андрій — людина і наш друг, ми повинні ставити його життя вище собачого. Я не хотів навіть думати про це. Врешті, ми домовилися все-таки врятувати Андрія, помиритися з ним завтра зранку і разом продумати план.

Я пережив сильне потрясіння, був виснажений, тож мамі не довелося сто разів вмовляти мене йти спати. Також вона стала трохи дивною, почала закривати Кажана на ніч в кухні і не дозволяла мені забирати його собі в кімнату.

Може тому мені і наснився цей сон. То був найстрашніший зі всіх кошмарів, які мені доводилося бачити. Снилося, що я встав вночі в туалет, клацав вимикачем, але світло не включалося. Потім йшов через темну вітальню, із пітьми мені назустріч вийшов Кажан. Я жахнувся. Нижня його щелепа відвисла донизу. Вона відпадала просто на моїх очах, поки не лишилася бовтатися на тоненькому пасмові шкіри. Я побіг до своєї кімнати і намагався зачинити двері. Вони не зачинялися, виявилися меншими за дверну коробку і бовталися туди-назад. 

Коли прокинувся, то не розумів, до чого був цей сон, адже я обожнював Кажана і ніколи його не боявся. На жаль, я занадто пізно усвідомив, що це було попередження про його смерть. Зранку, коли я прокинувся, мама сиділа на кухні і знову капала собі у склянку ліки. Виявилося, що Кажан втік.

Мама виводила його в туалет перед сном пізно ввечері. На вулиці вже було темно, у нашому дворі ліхтар горів тільки біля під’їзду. Мама боялася відходити далеко, тому відпускала пса, а сама чекала біля дверей. Кажан був чемним і добре тренованим, швиденько робив свої справи і повертався до під’їзду, мамі навіть не потрібно було кликати його. Але цього вечора він не повернувся. Вона довго шукала його по всьому двору, потім пішла додому з надією, що він сам прибіжить під двері, коли нагуляється.

Це було дивно, Кажан ніколи так не робив. Його могли приманити чимось і викрасти. Коли я про це подумав, мені в голову прийшла страшна здогадка. Як тільки мама пішла на роботу, я подзвонив Гордію і сказав, що треба дещо перевірити.

Ми зібралися на лавці під під’їздом, я розповів йому про зникнення пса. Гордію не вірилося, що Андрій викрав і вбив собаку, він швидше б запідозрив бабу Галю, яка завжди ненавиділа Кажана. Все ж, ми вирішили навідатися до Андрія. Якщо він виявиться не винуватим, то просто помиримося з ним.

Ми пішли до сусіднього під’їзду, піднялися на четвертий поверх, Гордій подзвонив у двері. Андрій виглядав так, ніби не спав цілу ніч. Ми сказали, що прийшли помиритися і попросилися зайти. Він не впустив нас, ще досі дувся. Андрій виглядав блідим і хворобливим. Я сказав, що Кажан пропав. Мені здалося, що на слові «Кажан» я почув тихе скавуління. Я позвав голосно і на цей раз чітко почув підвивання із глибини квартири. Ми з Гордієм увірвалися всередину.

Від побаченого у мене полилися сльози. Бідний Кажан лежав в Андрієвій кімнаті і не міг підвестися. Його лапи були зламані, ще й так паскудно, що вивернулися у протилежні сторони. Я накинувся на Андрія. Він кричав, що не винен, що це не він. Не пам’ятаю, як Гордій примудрився нас розняти. Потім ми бігли дзвонити до моєї мами на роботу, несли Кажана до ветеринара на руках, я вперше бачив, як плаче мама. Під вечір повернулися додому і вклали його, забинтованого, на лежанку.