Частина 4. Злий Жарт Посейдона

Мореас Фрост

                                                       БЛУКАЮЧА ХВИЛЯ   

                                             Частина 4. Злий Жарт Посейдона       

   Відчуття Головного Героя, який ненароком потрапив

у смертельну водяну м'ясорубку на носі судна в момент

проходження смертельної хвилі реально вражає. Але це

ніби один бік події... А ось погляд на халепу, через яку

проходив сам пароплав, теж збуджує чималий інтерес,

навіть у самого потерпілого

      Ось що повідав мені наступного вечора після бурхливих подій, що відлунали, мій компаньйон Сашко, коли ми вже стояли пришвартованими до причалу в порту Кавасакі. Якраз випав вдалий момент скромно відзначити моє бойове «хрещення». Точніше було б сказати, друге народження. Усе те буйство стихії відбувалося на його очах, перебуваючи на капітанському містку, здійснювалося дуже динамічно і спресувалося менше навіть ніж у п'ятихвилинний відрізок часу. Наводжу все описане нижче в його інтерпретації і від його ж особи.

      А  сталося все ось як…

                                                    * * *          * * *          * * *

     - Нічого зрозуміти не можу, цікаво, що за хренотень тут така з'явилася на горизонті? Смужка якась темна!.. Але наближається поступово... Шуро, ти бачиш, трохи зліва за курсом? - Єгор, другий штурман, звертаючись до мене, схопився за бінокль, і, придивившись чіткіше, - мати чесна! Піпець якийсь... Це ж шалена хвиля незрозуміло звідки!  Здається, влипаємо... Треба терміново шефа тормошити. На, поспостерігай поки що зблизька. На мій погляд, хвиля ця серйозніша, ніж може здаватися... До того ж фронт у неї довгастий, ніяк не встигаємо обійти маневром.

І справді, те, що мені уявилося, виглядало доволі переконливо на тлі звичайних двох-трьохметрових хвиль, які здавалися дрібними і якими ми поки що успішно рухалися на своєму повному крейсерському ходу.

     У цей час «ревізор»* уже схопився за мікрофон, увімкнув трансляцію по судну.

      - Капітану, прохання терміново піднятися на місток! Дуже терміново!

      - Що за паніка, Іваничу? - не минуло й чверті хвилини, як «кеп» птахом впурхнув на місток, і одразу ж охопивши картину, - Ох ти ж, йоптіть-моптіть! Давай, терміново труби «штормове попередження» по судну для всього екіпажу! Задраїти залізом все, що можна і не можна по всій надбудові, до бісової матері! Назовні - нікому ні ногою! - «мастер»* одразу увійшов у класичну роль ватажка.

      «Другий» так і не встиг випустити мікрофон з рук. Пролунала чергова команда по всіх куточках судна.

     - Увага екіпажу! Позаштатна ситуація! Усім терміново приготуватися по-штормовому, закріпити штатне обладнання на своїх завідуваннях, задраїти ілюмінатори на металеві заглушки і вхідні двері в надбудову! Виходити на відкриту палубу категорично забороняється!

      На мосту стало помітно тісніше. На тривожні оголошення по судновій трансляції підбігли «комісар» зі старпомом і третій помічник із четвертим - молодий хлопець, щойно з морехідки, який робив свій перший рейс на посаді. Прибігли всі, хто мав доступ на капітанський місток. Але ось мені все ніяк не вдавалося вклинитися до капітана з твого питання. А час невблаганно йшов.

      - Старпом - по правому борту, «третій» - по лівому - перевірити на глуху задрайку ілюмінатори в каютах нижче головної палуби! Бігом, марш! А ти, Макарич, - звертаючись до помполіта, - бери «четвертого», терміново спускайтеся і в темпі вальсу прикривайте, де ще не закрито штатним залізом, усі ілюмінатори від першої і до третьої палуб надбудови. Насамперед у каютах лобової частини! Іваничу, дай зв'язок із машиною і не вимикайся з неї, попередь, що дуже скоро будемо робити реверс* на «повний задній хід», нехай будуть у сиюсекундній готовності! - і кеп знову включився на огляд у бінокль.

      - Машина - містку, відповідайте! - голос вахтового штурмана.

      - Машина на зв'язку! - незворушний голос стармеха. Він молодець, уже на робочому місці.

      - Готуйтеся до «повного заднього ходу»!

      - Зрозуміли! Готуємося...

      - Іваничу, до «телеграфу»*! - знову пожвавився капітан, і тут же, - «Стоп, машина!».

      На судні відразу запанувала неприємна тиша.

      Тільки тут в мене, нарешті, вийшло ввернути зі своїм «хворим» питанням.

      - Вікторе Миколайовичу, у мене радист зараз на баку, зв'язок із містком зібралися ремонтувати... А тут таке...

      - Што-о-о?! Тво-ю матір!.. Цього нам ще не вистачало!.. Ну, ти мене дуже дивуєш, начальнику!.. - мастер виглядав вкрай розлюченим.

      - Може, дати йому команду терміново бігти назад?

      - Здурів, чи що?!.... Раніше треба було його повертати! Ра-ні-ше! Хвиля, вважай, уже під носом. Про що ти думав?!... Часу йому не вистачить. Поки він там збагне, що до чого, поки схаменеться, може й не встигнути добігти. А крил у нього немає. Не п'ятнадцять метрів дистанції долати, а всі п'ятдесят. Нехай навіть і не рипається! Терміново попередь про наближення хвилі! І нехай там зачепиться намертво за що-небудь. Глядиш, вистоїть твій радист. А ти моли Бога, начальник... На тобі тепер цілковита відповідальність за його життя! Станься з ним щось - і тобі не минути лиха! - і кеп знову переключився на обстановку навколо судна, власне, він із неї і не виходив.

      - «Повний назад»! «Другий», попередь «машину», ще належить різко стартувати до «повного вперед».  

      Корпус судна, здригнувшись, помітно затремтів, намагаючись стримати інерцію важко навантаженого судна, що розігналося у своєму ході.

     Тим часом «картина» попереду вже прекрасно малювалася перед нашим поглядом. На центральному плані, звісно, була присутня хвиля власною персоною, з чітко окресленою досить глибокою западиною перед собою. Хвиля не була нескінченною по фронту. Але і обійти її навіть раніше, було немислимо. Не встигали зробити остаточний маневр. І тоді б точно потрапляли під неї бортом, однозначно ризикуючи перевернутися. Спочатку вона перебувала від нас приблизно за кабельтов (180 метрів), але щомиті й доволі швидко йшла на зближення з нами і вже була зовсім поруч. Не скрізь однорідної висоти. Вона постійно «грала», видозмінювалася. Наче жила своїм життям. Білясті баранчики на злегка нависаючому гребені її верхівки то утворювалися, то зникали. Ну, що та світломузика.