Частина 3. Між Небом і Водою

Мореас Фрост

                                                              БЛУКАЮЧА ХВИЛЯ

                                                        Частина 3. Між Небом і Водою

   Де там ті бродячі хвилі в океані? Вдень навіть із

вогнем їх не знайдеш! Однак одна з цих красунь,

ймовірно, заблукала, шалена, візьми й стань на

шляху прямування пароплава Головного Героя.

Загалом, так все не по ділу сталося, що з примхи

долі він особисто і впритул з нею познайомився.

Нікому не побажаю подібних супер «приємних»

відчуттів!

      - Місток - баку! Раз, два, три, як чути мене, прийом?! - проспівав я в мікрофонну гарнітуру, яку щойно вставив у стулку з'єднувального роз'єму, попередньо відгвинтивши захисну кришку на ньому.

      У цей момент я перебував у просторій і досить глибокій ніші підбакового простору, поблизу дверей у боцманську підшкиперську. Якраз там, де знадвору, але прихований від зовнішніх опадів, зазвичай на всіх суднах на одній з переборок завжди кріпиться невеликий окремий ящик із герметичною кришкою, що закривається на спеціальні морські «баранчики». У ньому розміщується нехитре обладнання для зв'язку між баком і містком під час швартовних операцій.

      - Бак* - містку! - без будь-яких спотворень, чітко і розбірливо чую у відповідь голос свого шефа через дзвін зовнішнього гучномовця, встановленого вже ближче до палуби бакового простору на металевих леєрах швартовного майданчика. - Чую тебе відмінно! Давай-но ще порахуй до десятка і назад...

      І порахував, і пожартував, навіть трохи поспівав у мікрофон на радість публіці на містку. Але, як це не дивно, все функціонувало просто чудово, як тому й треба. І, здавалося б, немає причини турбуватися. Закривай все по-штатному, та й топай назад. Однак начальник мій вважав по-іншому.

      - Славо, не будемо спокушати долю, а діятимемо за нашим розробленим планом до кінця. Міняй усе гамузом, як і домовлялися...

      Ну, міняти, так міняти, що тут сперечатися... І я покірно приступаю до розкручування викруткою гвинтів кришки блоку реле. Гвинти, мабуть, підкисли, піддавалися погано. Це зайняло деякий час. Нарешті, кришка - в руках. Рядком виклавши на верхній частині корпусу сусіднього блоку принесені релюшки, я вже хотів було приступити до процедури їх заміни, але тут чую навіть не голос, а дикий переляканий Сашкін вигук.

      - Славко! Кидай усе!.. Терміново сховайся десь на місці і зачепися там за що зумієш! Краще за що-небудь міцніше і надійніше! Попереду, на підході, крута хвиліща! Скоро накриє! Тебе може конкретно залити! Міцніше тримайся!..

      Проте мені вже й без його інформації дещо стало розумітися. До мене почало доходити, що попереду, перед судном, починає коїтися щось, зовсім не передбачене, нештатне і зовсім не обов'язкове і не бажане. А вже для мене і зовсім приховане. Адже бачити, що відбувається насправді в безпосередній близькості від мене, з точки свого перебування, я можливості не мав. Тобто міг орієнтуватися в обстановці лише за своїми відчуттями. І прийдешній перебіг подій, що розгорталися навкруги пароплава на тлі тривожного попередження мого соратника, мені підказував тільки одне - ми «зловили» якийсь незрозумілий водяний вал. Про подібні феномени я чув, так, у загальних рисах, не знаючи, вірити їм чи ні... Але от щоб самому зіштовхуватися з таким явищем?!... Ні, ніколи не доводилося.

      А почало відбуватися таке, що мені, напевно, і в найдикішому або фантастичному сні не наснилося б!..

      Буквально слідом за панічним попередженням мого начальника з капітанського містка, я відчув, що спочатку судно раптом дико затремтіло ні з того ні з сього. Ну, а незабаром з-під моїх ніг почала стрімко губитися палуба, ніби пароплав раптово почав кудись потворно провалюватися. Якщо і не весь цілком, то його носова частина різко гульнула донизу, одночасно нахиляючись на лівий борт. Тут уже, кинувши з рук мікрофон, я гарячково, але дуже скоро пробіг очима навколо - за що тут, у безпосередній близькості, можна зачепитися, щоб остаточно самому не впасти...

      Скажу відверто, мої інстинкти загострилися миттєво, дистанції охоплювалися блискавично.

      Праворуч від мене, біля бічної переборки ніші, де я якраз і перебував, поблизу трапа для підйому на швартовну палубу, на відстані витягнутої руки, вертикально, від низу до верху, проходила траса з двох сталевих дводюймової товщини труб, що пролягали паралельно. На моє щастя, вони відстояли від перегородки сантиметрів на десять. Неймовірними зусиллями, а точніше кажучи, і досі мені не зрозуміло якими, можливо, мій ангел-охоронець для мене свої крила розчепірив, мені таки вдалося, якимось дивом дотягнувшись, вчепитися в них мертвою хваткою. Ба більше, що виявилося життєво важливим для мене в ситуації, що склалася, я примудрився просунути ліву руку, зачепивши її замком за обидві труби одночасно, притиснувшись до них грудьми. Більше тут триматися за що-небудь зовсім не випало ні-чо-го підходящого. Принаймні, в найближчому радіусі моєї руки. Це ВЖЕ виходило дуже вдало! І, нарешті, тим виграшніше для мене - місце це було під захистом палуби зверху. А отже, і це виявилося найціннішим, мені не загрожував різкий динамічний удар багатотонного преса води зверху на нічим незахищені голову і тіло, якого напевно не зуміла би пережити жодна з живих істот на планеті.

       Ось у такому положенні я і застиг на місці в очікуванні зустрічі з прийдешньою стихією. Хоча поправлюся, слово «очікування» - гучно сказано, і, мабуть, тут воно не зовсім доречне - не вірно відображає перебіг подій, бо все відбувалося і змінювалося вкрай, вкрай швидко - складалося з якихось миттєвостей, що спресовувалися в лічені секунди перед самим прецедентом.

      Саме так я і збагнув (поки що мені вдавалося щось міркувати), що судно, спадаючи носом і з креном на лівий борт, кудись завалюється. І наступної миті пароплав струсонуло так, що мені здалося, що ніс судна зараз відірветься від решти його частини. Настільки його тряхнуло! Стрясло і мене, та так, що нібито руку на трубах до біса відірвало!.. Але, перебуваючи у владі стресу, болю я не відчув. І свідомість поки що загострено працювала. Склалося враження, ніби пароплав ткнувся в щось дуже нам не дружнє.