Частина 1. Теплохід «Аргунь»

   Ось що у світі відомо про такий морський феномен, як бродячі хвилі? Так, по суті, нічого! Бо явище це у світовому океані вкрай рідкісне. Хоча як сказати... За спостереженнями з космосу за поверхнею світового океану, на його просторах цих страшних хвиль налічували аж до 12 штук на добу. По-іншому їх також називають шаленими, а ще хвилями-вбивцями. У будь-якому разі ці грізні хвилі становлять крайню небезпеку для мореплавців. Тим більше якщо подібна хвиля підкрадається несподівано або в нічний час доби. Що показово, не існує їхньої твердої класифікації. Бо однозначно з механізмом їхнього утворення на поверхні океану розібратися толком не можуть. За спостереженнями, різні вони бувають, ці дивні хвилі. І характеру різного, і висоти, і швидкість ходу в них теж різна.

   Якраз з однією з таких підступних хвиль і відбулося побачення у нашого пароплава. Ну і Автору особисто на собі пощастило випробувати її «ласкавий» норов. Нічого приємного зустріч із такою «красунею», скажу відверто, не обіцяє.

-------------

На обкладинці:  Власною персоною трудяга т/х « Аргунь». Десь у льодових морях.

                           Слідує в пристойному вантажу, при низькій осадці. Кудись, як

                           зазвичай, поспішає.

                           А повний хід у нього зовсім не поганий. Та й такий чахлий льодок

                           йому зовсім не перешкода.

Мореас Фрост

                                                   БЛУКАЮЧА  ХВИЛЯ

                                            Частина 1. Теплохід «Аргунь»

    Головний Герой після тривалої  відпустки отримує

нове призначення на свою колишню посаду другого

радиста на не зовсім бажаний і не презентабельний

за мірками комерції  - теплохід «Аргунь» - так званий

потенційний «полярник».  І ось він - перший рейс…

      Крутої осені 1979 року, після відгулу чергової довгогральної відпустки, що ознаменувалася моїм поспішним одруженням (дурнішого в моєму становищі вічного блукача й не придумати! сам себе не зрозумів! до чого було так гарячкувати?!... яка муха вкусила?!...), на свій черговий пароплав під назвою «Аргунь» я сідав усе в тому ж ранзі другого радиста. І, треба сказати, не в найкращому настрої. Цьому «доброчинно» посприяв прилипливий шлейф із відтінком пристойно відчутного душка, що давненько тягнувся до мене з одного знаного кабінету відділу кадрів пароплавства.

      Уже три з половиною роки вірою і правдою я відорав в рідній «конторі» на скромній посаді другого радіооператора і, що приховувати, ґрунтовно розраховував, нарешті, підвищитися в ранзі. Що називається впритул підійшов, дозрів до цього кроку. Мої внутрішні кар'єрні домагання мали під собою досить твердий ґрунт. Чи не половина моїх однокашників, які одночасно зі мною прибули після навчання за розподілом у Далекосхідне пароплавство, спокійнісінько собі борознять світові океани на оновленій, солідній посаді - начальника рації (останнє завжди повсюдно скорочували, щоб простіше вимовлялося і писалося від слова «радіостанції»). А у мене, на жаль, усе ніяк не складалося в цьому плані, не виходило зрушити з місця у розв'язанні питання свого професійного зростання. Не зі своєї волі, зрозуміло.

      Подібна несправедливість буття мене чимало напружувала. Тим паче перебуваючи в статусі вже одруженого «кадра». І річ навіть не в амбітності моїх домагань та особистому престижі чи хибному почутті низькосортності. Підштовхували банальні меркантильні міркування. Що тут приховувати? Зайві гроші для людини сімейної - ніяка не перешкода. Та хоч і не сімейної... Тут і математиком бути не треба - 105 рубликів вихідного окладу радиста проти щонайменше 165 - у начальника. Адже саме від цих простих цифр танцюють усі інші нарахування, надбавки та преміальні, зокрема, що найбільш чутливо для будь-якого моряка, який ходить у закордон, саме валютні виплати. Ось це вже найбільш показовий і цінний аргумент! Держава розорилася нам, морякам, аж на 22,5 відсотка інвалютних рублів від окладу на божий місяць чистого перебування за рубежами батьківщини - так звані «добові» у валюті. Так от на чашах терезів 23 інвалютних рублів за місяць у радиста проти 38 - у начальника рації. Є різниця? Ну, ось і я, на жаль, про те саме!..

      Однак не тут-то було! Як кажуть, «знайшла коса камінь». А всьому виною - мій уже здавна і традиційно звично пойнятий тлінням конфлікт із нашим «гаряче улюбленим» (принаймні, для мене) інспектором із радіоспеціалістів - одіозним містером Аліним М.М. Він навіть розгорівся між нами з новою силою. Через мою непоступливу впертість. Але вона диктувалася, як мені не без підстав уявлялося, його черговим наполегливим небажанням дати мені це довбане «подання на атестацію» щодо складання кваліфікаційного іспиту на цю нашу горезвісну начальницьку посаду. Адже ж я не з його домашнього столу шматок хліба з маслом та ще й з ікрою чорною зверху стягнути хочу!.. Проте що серйозно міг я, елементарна радянська кадрова одиниця, до того ж без блату або штовхача за спиною, протиставити впертій позиції вершителя наших доль, цього нашого царя і бога, від якого безпосередньо залежала доля кожного з нас, простих смертних морських волоцюг?!... Та нічого абсолютно! В якості можливих відступних я ще в глибині душі сподівався не миттям так катанням видряпати й закарбувати місце на одному з групи суден, які регулярно погулювали в Європу, а то й давно прописалися там. Адже були такі пароплави, і чимало, які частенько відвідували порти нашої європейської частини Союзу. Хоч у такий спосіб, гіпотетично, міг з'явитися шанс побачитися зі скоростиглою молодою дружиною, так би мовити, ненароком і мимохідь, крім законної відпустки, яку я мав отримати лише через рік! Адже вона так і залишалася в Херсоні, де продовжувала працювати за направленням після технікуму. Мало того, вона була на фінішній, переддипломній прямій свого заочного навчання в ДІРТі - Донецькому інституті радянської торгівлі, і тому її приїзд до мене у Владик найближчим часом нами не планувався. Принаймні, до отримання нею диплома, якраз десь через рік. Але і в цій дрібниці-«милості» мені було суворо відмовлено злобливим інспектором.