Лист забутого друга

Ніщо не передвіщало нічого особливого. Абсолютно ніщо. Тітонька Енн дуже добре до нас ставилася: і з грошима допомагала, і смачно годувала, і наставляла, де була в цьому необхідність. Щодо моєї амнезії вона майже не згадувала, лише могла іноді підколоти чи акуратно запитати поміж словом. Коротко кажучи, прийняла нас дана жіночка як рідних дітей. Єдине, що її насторожувало, так це згадки про Гаррі. Наче б то я говорю з уявним другом. Але це було якось не сильно виразно. До одного моменту.

Проходив день за днем, тиждень за тижнем. Все стало звичним та йшло, так би мовити, у своєму напрямку та у своєму темпі. Все перевернув з ніг на голову лист.

Неділя. Ранок. Енн, як завжди, дала можливість відіспатися. Однак, на цей раз я чомусь проснувся відносно рано. Піднявшись на ноги та привівши себе в порядок, вирішив зразу ж спуститися до тітоньки. Можливо, необхідно допомогти їй в магазинчику. 

Хоча на годиннику показувала одинадцята ранку, людей не було. Дивно. Це ж тільки початок осені. “В дану пору ще ж повинні бути люди, хіба ні?” в умі запитав я себе. Енн, як іноді буває у відсутності клієнтів, була за прилавком.

 – Доброго ранку, Джоне! - По доброму посміхнулася вона мені. - Щось ти сьогодні рано. До речі, щойно поштар заходив. Тобі лист. Ось, почитай.

Аж цікаво. Лист, і мені. Я зразу глянув, хто відправник.  У відповідному полі писало “Едмунд Джонсон”.

Чому мені це ім’я здається знайомим? Хе! Аж смішно. Не виключено, що Гаррі знає адресата, а останній просто переплутав отримувача. Хоча… Неважливо.

Відкривши конверт, я дістав білосніжний лист паперу, а там було написано наступне:

“Дорогий Джоне!

Нарешті я знайшов твоє місце проживання. Хто б міг подумати, що тебе занесе в те саме місце, де нашому загону довелося виконати саме аморальне щодо жителів цього регіону завдання керівництва?! Тому я надзвичайно радий, що ти живий, здоровий, і маєш місцину, куди можеш податися.  Цій новині зраділа і твоя кохана, Іліонора. 

І зраділа, мабуть, більше за мене, хоч ми дружимо ще з самого дитинства. Знаєш? Я б був дуже вдячний небесам, якби виявилася можливість зустрітися. Хоча б у мене. Але, думаю, ти знаєш. що фактично весь наш загін після війни був оголошений бандою поза законом. Окрім кількох офіцерів, які зрадили нас і пішли на співпрацю з владою. Тому ми не маємо можливості вільно, навіть, в ресторан сходити зі знайомими. По тій же причині я не залишаю зворотної адреси. Якщо ти все ще гориш нашими ідеалами, якщо ще пам’ятаєш, за що ми боролися, і тримаєш це у своєму серці як стрижень, то йди в ліс на північ від міста. Ми там знайшли місцину, яку, попри моє здивування та нерозуміння, все ще не знайшли переслідувачі. Тільки поспіши! Нам може знадобитися перенести цей штаб в будь-який момент.

Радий. що у тебе все складається добре.

Завжди твій вірний друг

Едмунд”

В мене пробігли мурашки по спині від прочитаного. Виявляється, я був воякою? То ось до чого був той сон після лікарні! Але. Чому немає згадки про Гаррі? Але що мене найбільше стало цікавити, хто ж я такий? Я маю знайти цього Едмунда і взнати, що ж я такого забув? І після чого? Як він взнав, де я живу? І навіщо? Коли я перечитав листа і почав осмислювати його зміст, думки в голові почали гудіти роєм. Треба знайти відповіді на ці питання! Треба йти до них!