Перші кроки в життя

Я не так був вражений настроєм Гаррі, як мені було цікаво, що він планує робити. Його полум’яні очі чітко вказували на те, що цей старий має щось на думці, але що?

Ми пішли по місту в пошуках притулку та бодай якогось підробітку, що було досить нелегко, чесно кажучи. Ми йшли вулицями міста, і я періодично ловив гострі погляди пересічних людей. Воно й зрозуміло: два якісь незрозумілі дядьки незрозуміло в чому й періодично заходять в різні магазини незрозуміло для чого. Але це неважливо. З того моменту, як я опинився на вулиці, то нічого майже не їв, від чого іноді аж двоїться в очах.

Походивши так по самих різних точках з Гаррі, мене почали брати сумніви щодо його дії, але, як не дивно, він таки зміг знайти одночасно і житло, і підробіток. Цей дідуган якимось незрозумілим чином зміг втертися в довіру жіночці старших років, яка заробляла на життя флористикою. Яким чином йому вдалося заговорити їй зуби, я не звернув увагу, але через хвилин 20 у нас була окрема кімнатка та одяг на найближчий час.

Я був настільки вражений харизмою Гаррі, настільки вражений, що з голови геть вилетів мій недавній сон. То хто ж він такий? Це питання почало мене турбувати ще більше. Хоча, як би мені не хотілося помізкувати щодо цього, завтра вранці ми вже повинні бути на робочому місці.

Настав ранок. Ми як помічники жіночки повинні бути на робочому місті ще до сходу сонця. Я, знову сильно невиспаний, що, до речі, почало вже набридати, ледве зібрався за 5 хвилин і спустився вниз у магазин. Там вже був, як завжди, бадьорий, Гаррі з хазяйкою.

Жіночку звали Енн Браун. Її вік ні я, ні мій напарник не питав, хоча на вид їй було, швидше за все, за 60. Низька, повненька, з коротким чорним волоссям та карими дрібними очима. Її бадьорість та відкритість іноді складали враження, як ніби переді мною життєрадісна шестирічна дитина, а не доросла людина, в якої, швидше за все, були б вже внуки. Але в Енн близько десяти років назад сталася трагедія: коли її єдина дочка їхала на місце святкування з нареченим, якийсь скажений на всій швидкості врізався в транспорт молодят, і обоє загинули. Чоловік, не витримавши такої втрати, на наступний день після похорон покінчив життя самогубством, залишивши таку милу жіночку самою. Навіть, коли Енн розказувала цю історію, на лиці вона все ще залишалася тією ж веселою тіткою, але по очах було видно, що думками вона десь далеко. Коротко кажучи, нам підвернулась дуже приємна людина, яких, як мені здалося, зараз стало надзвичайно мало.

Як нам пощастило з цією жіночкою! Ніяк не можу зрозуміти, як так сталося: вчора ми з Гаррі совалися по місту, назви якого я, навіть, не знаю, у якомусь ганчір’ї, а сьогодні вже в новому одязі ми намагаємося освоїти нове для нас ремесло, маємо затишну кімнатку на двох з дуже приємною хазяйкою та можливість трохи заробити гроші. Але це правда. Якщо хоча б в цьому плані усе буде добре, я буду дуже вдячний богам. Чи кому треба дякувати за такі речі?

Отже, ми почали помагати Енн по магазину та й взагалі по дому, а вона прихистила нас і давала трішки грошей…