Сон

Ждавши під дубом закінчення дощу, я, промоклий до нитки, вирішив таки трохи здрімнути ще. Як би то дивно не виглядало, але хочеться бодай якось згаяти час. Закривши очі й відчувши, що сон вже почав мене окутувати, переді мною постала наступна картина.

Місто. Я якимось чином зрозумів, що знаходжусь в його центрі, посеред головної дороги. Навколо гамір, крики. Чимось схвильовані люди постійно кудись бігли. Дехто, навіть, вибігав із машини та кудись ховався.

Тут почувся вибух. Оглянувшись, я побачив, що багатоповерхівка, метрів з триста ззаду мене димить і починає падати. І знову десь вибух. Всі ці крики, гам, гуркіт збивали мене з пантелику, аж поки не помітив, що одягнений в якусь, видно, військову форму.

– Джоне! Якого чорта  ти стоїш?! Вали сюди!

Що? Хто це? Глянувши вправо, я побачив Гаррі в подібній до моєї амуніції. Він якраз ховався за стіною, якоюсь знайомою стіною. Піднявши голову, в очі потрапила лікарня, з якої мене, так би мовити, викинули. 

– Джоне! Не гальмуй! Сюди вали, а то ще чимось зачепить!

Тільки я зібрався бігти до Гаррі, так зразу на його місці відбувся вибух, і сон перервався.

І що це було? Я від несподіваності піднявся на ноги. Простоявши так кілька секунд, мені в лице подув теплий ранковий літній вітер, а на небі вже почало підійматися сонце.

– Почекайте! - Подумав я. - А звідки я знаю, який на відчуття літній вітер?

Від моїх роздумів мене відірвав сміх Гаррі, знову добрий, хоч і з нотками насмішки.

– Що ти смієшся?

– Ти б бачив свою фізіономію, коли проснувся. - Ледь через сміх відповів Гаррі. - Це було щось.

– Можливо. До речі, слухай! Я тебе бачив уві сні. Навколо був якийсь гамір. Ти ховався за тією стіною - рука автоматично показала на сторону загорожі від “нашої” лікарні, - і ти мене звав до себе. І як тільки я забрався до тебе бігти, так зразу вибух, і все, я тут.

Зібравшись додати ще, в мої очі в’ївся дуже дивний, явно агресивний, злий погляд Гаррі. А вираз його зазвичай приємного худого і зморшкуватого обличчя лише збільшував моє здивування. Невже він щось знає? Хоча…

За секунду його погляд помінявся і став таким же м’яким і веселим, як зазвичай. Його реакція мене, м’яко кажучи, здивувала. Можливо, навіть, злегка налякала. Можливо, Гаррі, й справді, якось пов’язаний з подіями зі сну? Але як? А, можливо, тут діло в мені? Неспроста ж, це викликало аж таку реакцію? Чи мені просто здалось, і я просто забиваю собі голову непотрібними, нічим необґрунтованими домислами?

– Джоне! - Сказав зненацька Гаррі. - Вибач, якщо налякав. Ти просто мене трохи здивував такою заявочкою. Просто цікаво чути про такі сни від тебе.

Це мене ще більше збило з пантелику. Я не знав ні як реагувати, ні як це розуміти. Він же знає мене від сили калька днів! Що означає його “цікаво чути про такі сни від тебе”? Невже ми, й справді, були раніше знайомі?

– Що ж. Я бачу, ти збитий з пантелику. Не забивай голову. З часом все стане на свої місця. - Сказав з дещо таємничою посмішкою Гаррі, піднімаючись на свої худі ноги. - Йдімо.

– Куди?

– Зараз щось придумаємо.

Після цього очі Гаррі загорілися вогнем, а його лице стало дуже спокійним, навіть, блаженним.