Розділ 25

Павло

Збоку я, мабуть, виглядав якимось байдужим, наче все це нічого для мене не означало. Але варто було мені лише торкнутися її, як я ледь міг зупинитися.

Руки, які спочатку лягли тільки на плечі, спускалися трохи нижче, зсувалися до шиї, до лопаток... Мені подобалося торкатися її й помічати, як гостро Альбіна реагує на кожен рух. Зупинятися не хотілося. Але я розумів, що це вже зайве. І так занадто далеко зайшов, та й сам не знав, що мною рухало, коли я викликався зробити їй масаж.

Альбіна насолоджувалася анітрохи не менше. А потім я тупо втік робити чай. Смішно, звісно, але її в моєму житті стало занадто багато, і мені це страшенно подобалося. Точніше, навпаки – катастрофічно мало, хоч ми й бачилися набагато частіше, ніж раніше.

Мені хотілося чогось більшого: побути з нею вдвох, поговорити на теми, які не стосуються дітей. Я вже котрий раз ловив себе на цій думці й гадки не мав, що робити далі. Боявся, що своєю ініціативою просто налякаю Альбіну, вона втече, а кращої няні я все одно не знайду. От і тупив.

До того ж я тільки нещодавно розлучився... Мабуть, не варто так поспішати? Хоча колишня дружина могла зраджувати мені в шлюбі, і їй це анітрохи не заважало.

Зробивши чай, я спочатку зазирнув до дівчат. Вони вже повністю розпакували іграшки й захоплено намагалися зібрати ляльковий будиночок.

– Ой, тату! – смикнулася Дарина.

– Будете чай? – уточнив я. – Я вам уже все приготував, ходімо.

На диво, дівчата слухняно підвелися, хоча я думав, що їх від цього заняття не відірвеш.

Зрештою ми влаштували чаювання прямо у вітальні. На тлі тихо бубонів телевізор, де показували якийсь яскравий мультик. Альбіна принесла чашки й вазочку з цукерками. Дівчата вмостилися на дивані й узялися розповідати, у що вони зараз гратимуть. Ми з Альбіною сиділи в кріслах напроти й із задоволенням їх слухали.

Потім якось плавно все перетекло в спільний перегляд мультфільму – ми всі разом пересіли на великий диван. Мілана одразу притулилася до Альбіни, а та обійняла її й лагідно гладила по волоссю.

Мої ж дівчата розвалилися просто на мені. Боже, я думав, вони мене роздавлять. Але їм явно подобалося, що я ось так проводжу з ними час.

Ми з Дариною залипли в екран, відстежуючи сюжет. Мілана ж швидко втратила інтерес до того, що відбувалося, і тихо шепотілася з мамою, щось коментуючи.

Згодом я почув рівне сопіння – Ніка, яка лежала поруч зі мною, остаточно зморилася й заснула. Вона пару разів уві сні поворухнулася, переповзла трохи вбік і в результаті вмостилася під боком в Альбіни та Мілани. Альбіна мовчки обійняла її другою рукою. Ще через пару хвилин їхнє сопіння стало синхронним – заснули всі троє.

Ми з Дариною переглянулися з усмішками й знову втупилися в телевізор. Додивившись мультик до кінця, старша донька тихенько підвелася й попленталася до себе в кімнату.

Я залишився у вітальні й думав, чи варто будити дівчат. Місця на дивані було замало, але їм, здавалося, було зручно. Я просто замилувався тим, як Альбіна обіймає свою доньку й мою – абсолютно однаково, як рідну. І в голову знову лізли думки про те, що рідній матері на Ніку й Дарину давно байдуже, вона навіть не дзвонить... А Альбіна ставилася до них із неймовірною теплотою.

Дивлячись на них, я відчував дивну суміш ніжності й щемливого затишку. Тихенько підвівшись, я знайшов на кріслі плед і вкрив усю трійцю, намагаючись не сполохати їхній сон.

Тепер можна було й самому йти спати.