Розділ 14

Мені навіть стало незручно обговорювати з Павлом своє минуле, але якщо вже запитав – нехай слухає. Тим паче його компанія була мені приємною.

Утім, від його присутності в грудях усе одно все завмирало. Я щиро не розуміла, чому так гублюся, особливо коли він дивиться на мене так зацікавлено, прямо в очі й не кліпаючи. Я просто не знала, куди себе діти під цим поглядом.

Очі в нього, звісно, неймовірно гарні, відвертатися зовсім не хотілося, але й витримувати цей проникливий погляд здавалося складним. У якийсь момент він, схоже, зрозумів, як сильно мене бентежить, і почав роздивлятися мене ще наполегливіше. Павла це явно забавляло, а я заливалася фарбою ще густіше. Господи, та що зі мною таке?!

– Тобто ти в порядку? – перепитав він.

– Так, звісно, – усміхнулася я. – А ви?

– Я теж, – так само тепло відповів він.

У його словах я була впевнена. Павло виглядав зовні спокійним, і, здавалося, це розлучення його мало чіпає. Але я розуміла, що все не так просто.

Колишня дружина ще попсує йому нерви, та й залишитися одному з двома доньками – випробування не з легких. Диво, як вони взагалі прожили стільки років разом. Можливо, їй просто було вигідно перебувати поруч із ним, от і терпіла, а тепер справжня сутність вилізла назовні? Втім, лізти в це мені зовсім не хотілося.

Ми допили чай. Я піднялася й прийнялася мити чашки. Павло теж встав, але йти з кухні не поспішав.

– Як там просувається навчання у дівчат? – з посмішкою запитав він. – Мені здалося, я чув крики?

Я не втримала смішку:

– Вчила їх читати. Майже успішно.

– Я б теж хотів як-небудь побувати присутнім, – видихнув він.

Мені знову стало незручно, але я все ж кивнула.

– Та й узагалі... я зрозумів, що хочу більше часу проводити з дітьми, – продовжував Павло. – Часу як і раніше бракує, але я зобов'язаний щось вигадати.

– Так, – погодилася я. – Вони б цього дуже хотіли. Їм вас не вистачає.

– Тоді подумаю, куди можна буде сходити всім разом. Або влаштуємо що-небудь прямо вдома, – розмірковував він.

Ми плавно змістилися з кухні до вітальні й зупинилися біля сходів. Але розходитися ніхто не поспішав. Господи, ми просто завмерли, втупившись одне в одного! Спочатку Павло ділився планами, я слухала, а потім наші погляди знову перетнулися – і слова раптом закінчилися.

Я думала, що згорю на місці від хвилювання. Треба було просто розвернутися й піти, але це виглядало б так безглуздо, ніби я злякалася.

– Я піду? – видала я.

– Так, – гмикнув Павло. – Ну... на добраніч?

– Ага, – видихнула я, але ноги ніби приросли до підлоги.

Хотілося, щоб він пішов першим, але він стояв. І я стояла. І знову ці дивоглядки! Господи, та за що він зі мною так?! У результаті я все ж пересилила себе, різко розвернулася й злетіла сходами на другий поверх. Треба було одразу так зробити, а то накрутила себе до межі!

Зупинившись біля своєї кімнати, я притиснула долоню до грудей: серце відбивало божевільний ритм. Ніяк не вдавалося заспокоїтися. Щодо своєї реакції на цього чоловіка я відчувала суцільний страх. Так, він був гарний, дивитися на нього – одне задоволення, але раніше я не дозволяла собі подібних думок: він був одружений, у мене були стосунки...

Поки я зустрічалася з Мироном, на інших навіть не задивлялася. Але, мабуть, і на Мирона я дивилася недостатньо палко. Мені ніби взагалі було не потрібне це кохання, а потім раз – і переклинило. Я перестала розуміти, чого взагалі хочу від цього життя.

Коли пульс вирівнявся, я тихо зайшла до спальні. Мілана вже лежала на ліжку й уткнулася в мій телефон. Господи, хоч би вона нікому нічого не відправила!

– Мамо, ти чого так довго? – позіхнула вона, повернувшись до мене.

– Ой, вибач, – усміхнулася я. – Ти без мене вже спати лягла?

– Ну так, – буркнула вона. – Розкажи що-небудь цікаве.

– Що тобі розповісти?

– Казку, – позіхнула донька. – Або ввімкни про принцес.

Я забрала телефон і почала шукати аудіоказку – про прекрасного принца, замки та дива. Знайшла запис, увімкнула на тиху гучність, і Мілана одразу перебралася до мене під бік. Я міцно обійняла її, донька притиснулася до мене всім тілом, і ми заплющили очі під розмірений голос.

Якось непомітно ми обидві поринули в сон. І, обіймаючи доньку, я усвідомлювала, що поки вона зі мною, я вже щаслива. І це найголовніше.