Розділ 13

Павло

Мені дійсно було незручно через усю цю сцену. Я взагалі не очікував, що Лариса прийде без запрошення. Думав, вона хоча б із доньками захоче побачитися, а їй, схоже, просто закортіло влаштувати черговий скандал. А колись вона вважалася хорошою матір'ю... Мабуть, здалося. Або ж бажання вивести мене з себе затьмарило їй залишки розуму.

Найбільше мене гнітило те, що Альбіна почула це все. Лариса казала дурниці, я навіть не намагався сперечатися – мені було байдуже. Але Альбіна сприйняла все на свій рахунок і вирішила, ніби колишня дружина накручує себе через її присутність.

Ми пройшли на кухню. Я одразу поставив чайник. Альбіна, почуваючись не у своїй тарілці, спочатку метушилася біля столу, а потім завмерла біля вікна:

– Вибачте, – раптом мовила вона, глянувши на мене. – Я йшла на кухню, почула, що ви не один, хотіла піти, але не встигла... Я майже нічого не зрозуміла, але, здається, ваша колишня дружина...

– Та забий, – перебив я її. – Я ж кажу, їй просто потрібен був привід.

Альбіна розуміюче кивнула, але по її очах було видно: запитань у неї залишилася купа. Довелося неохоче пояснити:

– Вона зраджувала мені, і, здається, це тривало не один місяць. Я зрозумів, що терпіти цей цирк не збираюся, і подав на розлучення. А вона раптом передумала – усвідомила, ймовірно, що золоті гори їй не дістануться. Ось тепер і влаштовує істерики на рівному місці. Ти не бери до голови, вона просто зла.

Альбіна слухала зі співчуттям. Мені самому було ніяково, що її приплели до цього бруду. Хоча, якщо колишній так хочеться приревнувати мене до няні – нехай біситься.

Я заварив чай, і ми сіли за стіл. Альбіна одразу обхопила чашку долонями – схоже, трохи змерзла. Зробивши ковток, вона полегшено видихнула:

– Мені дуже шкода, що все так вийшло... Це жахливо. Вона, мабуть, не розуміла свого щастя. Ви така хороша людина, чудовий чоловік... Я не розумію, як вам можна зраджувати! – випалила вона й одразу, натрапивши на мій здивований погляд, почервоніла: – Ой...

Я й сам розгубився. Вона говорила про мене з таким неприхованим захопленням, що я на секунду втратив здатність говорити. Але, чорт забирай, до чого ж це було приємно! Невже я їй хоч трохи небайдужий?

– Але ж тобі теж... у якомусь сенсі зрадили, – завагавшись, нагадав я, хоча майже не знав подробиць її розриву.

Альбіна одразу хитнула головою:

– Ні-ні, – з легкою посмішкою заперечила вона. – Нічого такого. Ми з Мироном спочатку все обговорили, а вже потім вони з Аріною почали зустрічатися. У нас же з самого початку все було якось... занадто спокійно. Не вистачало іскри, справжнього кохання. Нам було комфортно разом, але на цьому все.

Вона зробила паузу, роздивляючись візерунок на чашці:

– Я його не звинувачую. Я постійно зникала тут, залишала його зі своєю сестрою... І не здивована, що все так склалося. Я просто не цінувала ці стосунки, і розрив усе одно стався б – не з сестрою, то з кимось іншим. Мені немає за що злитися на колишнього. Він дійсно дуже хороша людина, і я бажаю їм щастя.

Я дивився на неї й дивувався. У її словах не було ні краплі отрути – тільки щире добро. Який же контраст: скандальна, егоїстична Лариса й ця дивовижна, мудра дівчина. Наскільки ж по-різному вони ставляться до людей.

Альбіну кинув хлопець заради її сестри, а вона не просто відпустила ситуацію – вона бажає їм добра. А мала змогу перетворити їхнє життя на щось жахливе.

І десь глибоко всередині мене обдало хвилею несподіваного полегшення: вона дійсно більше не любить свого колишнього.