Розділ 11

Я сподівалася, що ми швиденько все приготуємо, я зберу борошно, і все пройде непомітно. Але Павло повернувся раніше, ніж зазвичай, і застав таку картину: уся кухня в борошні, діти брудні, та ще й заявляють, що тато може прямо тут зняти штани й піти до кімнати. Такі кумедні!

Вони ж явно нічого не розуміли й постійно ставили нас у дивне становище. Але з іншого боку, було дійсно весело.

Я швидко навела порядок на столі. Дівчата теж намагалися протирати поверхні та викидати сміття, щоправда, від їхньої допомоги хаос тільки множився – вони ледь не розсипали залишки борошна знову. У мене вже око сіпалося.

Швиденько зробивши нам усім чаю, я дістала з холодильника баночку варення та згущене молоко. Ми якраз розсаджувалися за столом, коли повернувся перевдягнений Павло – у простих домашніх штанах і футболці. Він зайняв своє місце біля вікна й потягнувся до чашки:

– Ну, як минув ваш день? – запитав він, із посмішкою оглядаючи компанію та в результаті зупинивши погляд на мені.

Здається, він вирішив, що мені буде простіше розповісти, що за бунт вони тут влаштували.

– Все добре, – усміхнулася я. – Ось, дівчата захотіли сирників. Ну... ми їх якось зробили.

– Та я помітив, – засміявся він і наколов виделкою сирник.

Я схвильовано спостерігала за ним, боячись передбачити реакцію. Павло відкусив шматочок, замислено пожував, а потім його обличчя просвітліло:

– А це смачно, – несподівано видав він.

На душі одразу стало значно легше, і я щиро усміхнулася.

– Тату, ти це спеціально кажеш, щоб нас не образити? – підозріло влізла Дарина.

Я про себе подумала, що краще б не чути відповіді, але Павло лише повернувся до доньки:

– А ти сама спробуй.

Після його слів ми дружно розібрали по сирнику й почали дегустувати. Загалом вийшло дійсно непогано. Можливо, цукру злегка бракувало, але я полила свій сирник згущеним молоком, і вийшло просто чудово!

Дівчата зробили так само: щоправда, у їхніх тарілках варення та згущеного молока виявилося явно більше, ніж сирників, але їх це влаштовувало. Вони із задоволенням жували, запивали чаєм і невдовзі почали щиро реготати з якоїсь дитячої дурниці.

Я остаточно втратила нитку їхньої розмови, але від їхнього дзвінкого сміху сама не могла втриматися від посмішки.

Раптом Павло подався трохи ближче до мене й тихо запитав:

– Справляєшся?

Я рефлекторно кивнула:

– Так, звісно.

– Якщо дівчата не слухаються, одразу кажи їм, що все розповіси мені, – напівшепотом дав він інструкцію, хоча діти все одно були захоплені своїми розмовами.

Я лише засміялася:

– Мені здається, вони вас не дуже бояться. Знають же, який ви добрий.

– Ну, у мене є свої методи виховання, – з посмішкою підкреслив він. – Так що іноді все ж слухаються.

Я не зовсім зрозуміла, що саме він мав на увазі, але про всяк випадок просто кивнула.

– Але сирники дійсно вийшли чудові, – повторив Павло й потягнувся за добавкою.

Ми закінчили полуденок, після чого дівчата помчали до кімнати, про щось бурхливо сперечаючись. Вони поки навіть не підозрювали, що скоро я прийду робити з ними домашнє завдання!

Точніше, з Дариною. Молодші, втім, теж із жахом слухали мої обіцянки навчити їх нормально читати – наче й хотіли, але щоразу лякалися навчання.

Ми з Павлом разом швидко прибрали кухню: я мила посуд, а він витирав стіл.

– Тату, а ми хочемо показати Мілані басейн! – раптом крикнула Ніка, на секунду зазирнувши до нас.

– Пізніше влаштуємо, – сказав Павло, відкинувши волосся з чола.

Вона задоволено кивнула й помчала назад.

А я ж зовсім забула про басейн. Знала, що він є в будинку, але за весь час роботи жодного разу туди не спускалася. Ідея здалася мені заманливою. Очі в мене, мабуть, загорілися занадто яскраво, бо Павло повернувся до мене й запитав:

– Бачу, хочеш скласти їм компанію?

– Не знаю... У мене й купальника з собою немає, – замислилася я. – А там узагалі глибоко?

– Не скрізь, – відповів Павло. – Але ти можеш просто наглядати за ними з бортика.

Я кивнула, але поки настав час розійтися по кімнатах і усадити дітей за уроки.