Розділ 9

Павло

– А що тут відбувається? – кинув я, застрягши на порозі.

Уся кухня була в борошні. Дівчата стояли вимазані, вони втрьох обіймали Альбіну, у якої футболка теж була забруднена. Але їм усім було так весело, що у мене навіть думки не виникло бурчати.

– Ой, тату! – викрикнула Дарина й одразу кинулася до мене.

Вона міцно притиснулася, обіймаючи мене за талію. Спочатку я хотів відсторонитися, усвідомивши, що в неї брудні руки... Але доньці було настільки важливо мене обійняти, що я не стримався й обійняв її у відповідь. Потім сорочку виперу.

– І все ж мені цікаво, що за погром ви тут влаштували? – засміявся я.

– А ми тут сирники готували, – спробувала виправдатися Альбіна. – Ну... тобто намагалися. Якось процес одразу не задався.

– Тату, давай з нами! – благально протягнула Ніка, у якої навіть кінчик носа був у борошні. – А то ми без тебе не справляємося.

– Ну що ви, ваш тато працював і втомився, – тихо шепнула їм Альбіна. – Ми самі розберемося.

І тут я раптом усвідомив, наскільки мені подобається ця метушня. Мені навіть не хотілося підійматися нагору, щоб просто перевдягнутися. І так уже вимазали. Начхати.

– Та я з радістю! – заявив я й зробив крок уперед. – Що робити?

Альбіна на секунду розгубилася, спантеличено забігала очима, а потім підійшла до столу:

– В ідеалі спочатку треба все це прибрати, – зітхнула вона. – Але й сирники треба посмажити. Маса готова вже є, залишилося сформувати й на пательню. Сподіваюся, хоч щось їстівне вийде.

– Ага! – голосно підтвердила Мілана. – Ми разом усе готували.

Коли я підійшов ближче, Ніка теж ринулася мене обіймати. Через невисокий зріст вона вчепилася мені кудись у стегно й від душі вимазала мої штани долоньками.

– Я теж так сумувала, тату! – натхненно випалила вона.

Я не стримав теплої посмішки. Дівчата дійсно сумували. Зазвичай я приходив додому вичавлений як лимон, і мені тупо нічого не хотілося, хоча в глибині душі я постійно карав себе за брак уваги до доньок. Хотів провести з ними час? Ось він. Прямо зараз. Я почав закочувати рукави, поки діти вже на повну орудували біля миски.

– Давай, командуй, – раптом видала Дарина, завмерши перед тарілкою. Її волосся було затягнуте у два акуратні колоски, а в погляді читалася рішучість.

Альбіна дістала пательню, налила олії й почала терпляче пояснювати порядок дій. У принципі, я й сам знав, як їх робити, але на практиці не було стільки впевненості. Тому зараз уважно слухав вказівки нарівні з дітьми.

Дівчата почали захоплено крутити кульки прямо на дошці, де теж товстим шаром лежало борошно, а потім відправляли їх на розпечену пательню. Виходило... ну, майже гарно.

– Як круто! – заявила Ніка. – Впевнена, буде неймовірно смачно.

– А мені здається, фігня якась вийде, – захихотіла Дарина. – Ми ж це борошно по підлозі волочили!

Я аж повітрям поперхнувся від такої відвертості. Тоді ж пролунав здавлений сміх Альбіни. Вона повернулася до мене й запевнила:

– Ні-ні, конкретно це борошно ми по підлозі не волочили, усе в порядку! Для тіста я взяла чисте.

Я знову опустив погляд на підлогу. Ну так, не все борошно вони витерли – на ламінаті як і раніше залишалися сліди. Я глянув на кухонний совок і зрозумів, що розсипали вони далеко не пару ложок. Боюся уявити, як ми все це відмиватимемо. Напевно, варто завтра викликати прибиральницю і виписати премію, якщо вона поверне кухні первозданний вигляд.

– Ви поки ліпіть, а я все-таки принесу швабру й швидко тут усе зберу, – попередила Альбіна й вискочила з кімнати.