Розділ 8

Поки дівчат не було, я встигла трохи відпочити, а потім попрямувала на кухню – саме час було прибрати безлад, що лишився після сніданку. Взагалі, іноді до нас приходила хатня робітниця, яка і готувала, і прибирала, але її візити не були щоденними.

Вона могла наготувати одразу на кілька днів наперед або влаштувати генеральне прибирання, та загалом побутова рутина лягла на мої плечі. Здебільшого я просто доглядала за дітьми, і це мене більше ніж влаштовувало.

Дівчата, до речі, дуже любили мої страви, тому я подумала, що варто було б приготувати для них щось смачненьке. А поки що я просто протерла столи, помила накопичений від ранку посуд і з чистою совістю пішла відпочивати.

Ближче до другої години дня я тією ж машиною поїхала забирати спочатку Дарину зі школи, а потім і молодших із садочка. Взагалі вони могли залишатися там хоч до четвертої, а то й довше, але зазвичай я забирала їх раніше: поспілкувалися з іншими дітьми – і годі, час додому.

У машині дівчата без упину ділилися враженнями цього дня:

– Там Петя сьогодні таку акулу приніс! – натхненно казала Ніка. – Нам теж треба таку замовити!

– Ага, – кивала Мілана. – А в мене Льоша знову не хотів у ляльки грати, хоч сам учора обіцяв. А ще він сказав, що мого Кена в раковині втопить!

Водій Олег за кермом ледь чутно пирснув від сміху, але одразу ж мовив:

– Вибачте.

Я теж не стримала посмішки. Спостерігати за ними було суцільним задоволенням. Невдовзі дитячі розмови плавно змістилися на тему їжі:

– Нам у садочку сирники обіцяли, але так і не зробили, – змовницьки протягнула Ніка, обернувшись до мене. – Може, ми самі їх приготуємо?

– Ну... в принципі, можна, – замислилася я. – Давайте приготуємо разом.

Дівчата радісно заплескали в долоні. Вони всерйоз вирішили допомогти, чому я була тільки рада. Щоправда, довелося дорогою заскочити в магазин по кисломолочний сир, бо вдома його не виявилося, але невдовзі ми вже під’їжджали до воріт.

Подякувавши водієві, ми зайшли до будинку. Я допомогла дівчатам переодягнутися, вислухала ще сотню важливих подробиць про садочок, і ми дружно вирушили на кухню.

Виставивши всі інгредієнти на стіл, я знайшла трохи манки та борошна. Взагалі, нормальні сирники вдавалися у мене через раз, але сьогодні я була налаштована на експерименти.

Ми з дівчатами підійшли до справи як професіонали: спершу переглянули декілька рецептів у соцмережах, а потім перейшли до практики. Я замісила сирну основу – готувати я загалом уміла непогано, ніхто не скаржився, а от сирники виходили не завжди. Сподівалася, що сьогодні потренуюся і в мене все вийде.

– З чого починаємо? – рішуче запитала Мілана, витираючи руки рушником. Вона зацікавлено крутила головою, і її тугі хвостики закружляли в повітрі.

– Для початку треба все вимішати, – відповіла я, розриваючи чергову пачку сиру.

Дівчата стежили за кожним моїм рухом із таким напруженням, ніби я проводила хімічний дослід. Ніка пару разів встигла вмочити палець у сирну масу, щоб зняти пробу. Я навіть відганяти її не стала – хай розважаються. Це було не стільки готування, скільки приємне проведення часу, хоча якщо вийде ще й щось їстівне – взагалі чудово.

– Ой, а можна я мішатиму?! – загорілися очі в Мілани.

– Ну тримай, – я передала їй велику ложку.

Мілана почала вимішувати тісто. Та так старанно й завзято, що в якийсь момент різко повернулася й зачепила ліктем відкрите борошно. Пачка перекинулася й полетіла на підлогу, трохи розсипавшись.

– О-о-ой... – в один голос протягнули дівчата.

– Та нічого страшного, – натягнуто посміхнулася я, зробивши глибокий вдих. – Зараз все приберемо. Головне – решту на підлогу не перекиньте, – засміялася я, підіймаючи пакет.

Поки дівчата продовжували орудувати ложкою, я почала замітати. Щоправда, Дарина вже встигла зробити кілька кроків по борошну, через що білі сліди тепер красувалися не лише біля столу, а й буквально по всій кухні.

– Ой, виба-а-ач! – раптом зойкнула Мілана, помітивши черговий промах.

– Ну ти в мене зараз отримаєш! – зі сміхом видала Ніка.

І поки я відвернулася до совка, Ніка забрудненими в борошні долоньками легенько поплескала Мілану по щоках. Мілана захихотіла, миттєво вимазала свої руки в білому порошку й кинулася за нею. За секунду всі троє вже гасали по кухні з вереском та реготом, ігноруючи мої спроби закликати їх до порядку.

– Так, ану годі! – обурювалася я, в пошуках хоч якогось аргументу. – Я вам зараз влаштую!

Зазвичай дівчата в мене так не бешкетували, але зараз їх просто накрив командний азарт. Та й Мілана любила влаштувати метушню: вона росла спокійною та самостійною, але іноді траплялося – то в сльози без причини, то ввімкне «дорослу».

– Ми зараз узагалі без сирників залишимося! – оголосила я.

Дівчата, які розносили борошно по всьому периметру, різко завмерли. Тільки зараз я помітила, що їхній одяг теж забруднений. Утім, дітей це анітрохи не бентежило – їм було весело. Ніка підскочила до мене й з розгону обійняла за талію, миттєво лишивши на моїх домашніх штанах два білих відбитки.