Розділ 34

Агата

Ми домовилися, що Віктор приїде до торговельного центру близько п’ятої вечора. Я до цього часу збиралася відправити з поштового відділення кілька замовлень і пройтися магазинами, щоб трохи оновити гардероб. Останні роки я купувала собі речі за принципом зручності й практичності: щоб були немаркими, щоб добре пралися, щоб не шкода було забруднити під час прогулянок з Аріною чи нескінченних поїздок до лікарів. Так, було ще кілька старих суконь для Філіпа. Але зараз мені захотілося чогось іншого. Я планувала з’являтися перед Віктором у красивих нарядах. І в нових сукнях...

За п’ятнадцять хвилин до зустрічі Горовий зателефонував і сказав, що трохи затримається. Я ж вирішила використати цей час із користю й заскочити ще й до магазину нижньої білизни.

Ну а що? Під сукнями теж усе має бути красивим.

Господи, і про що я думаю у свої тридцять дев’ять...

Я навіть тихо розсміялася сама з себе, заходячи до відділу.

У нашому невеликому торговельному центрі цей магазин був єдиним. Просторий, світлий, з великими дзеркалами й акуратно розвішаними комплектами. Продавчиня привітно усміхнулася й запропонувала допомогу, але я відмовилася.

Мені хотілося вибрати все самій.

Після довгих роздумів я зупинилася на трьох комплектах у зовсім різних стилях. Один — класичний чорний. Другий — світлий і ніжний, майже дівочий. Третій — яскраво-червоний, напівпрозорий, значно сміливіший, ніж я коли-небудь собі дозволяла.

Зібравши покупки в оберемок, я попрямувала до примірочної. Усі три варіанти сіли ідеально.

Я крутилася перед дзеркалом, прискіпливо розглядаючи себе з усіх боків. Вік уже залишив свої сліди на тілі. Але вперше за довгий час я дивилася на себе не критично, а радше з цікавістю. Так, неідеальна. Але свої переваги в мене були: наприклад, усе ще красиві груди й стрункі довгі ноги.

Проблема була лише одна: купувати всі три комплекти я не збиралася. Це здавалося мені марнотратством. Тому наступні десять хвилин я переодягала бюстгальтери по колу, намагаючись вирішити, який із трьох комплектів залишити.

Коли ж вирішила не ризикувати й узяти класичний чорний комплект, у мене знову задзвонив телефон.

— Агато, я вже на місці. Ти де? — пролунав приємний голос Горового, від якого всередині одразу ставало гаряче.

— Я в примірочній. Одягаюся і виходжу.

На тому кінці повисла коротка пауза.

— Можна я прийду?

Господи.

Ну я ж іще не до кінця відійшла від обміну фотографіями, а він пропонує таке...

— Можна... — невпевнено погодилася я.

І одразу пошкодувала. Не була до кінця готова продемонструвати Вікторові своє неідеальне тіло. Нехай навіть у красивій білизні й при приглушеному світлі.

— Куди йти? — неголосно кашлянувши, запитав Горовий.

Я сказала назву і пояснила:

—Одразу біля головного входу. Праворуч.

— А, бачу. Якраз поруч стою.

Віктор різко завершив дзвінок, а в мені раптом прокинулася зовсім дівоча паніка.

Що робити? Швидко вдягатися й виходити, не давши йому зайти до примірочної? Натягнути один із магазинних комплектів і чекати його? Що?!

Навіщо він узагалі вирішив сюди йти?! І навіщо я погодилася?!

Боже!

Я так розхвилювалася, що захотіла по маленькому.

Зробивши кілька глибоких вдихів, я змусила себе заспокоїтися. Зрештою, це Віктор. Просто чоловік, який мені подобається. І який, здається, теж небайдужий до мене.

Я продовжила вдягатися. Натягнула свої джинси. Застебнула. Надягла свій синій бюстгальтер. Накинула блузку. Але застебнути її не встигла.

У двері постукали.

— Це я, — неголосно озвався Віктор.

Серце миттєво пришвидшилося. Я відчинила двері, усміхаючись і намагаючись виглядати максимально невимушено. Вийшло, мабуть, не дуже.

Віктор зайшов усередину й прикрив за собою двері. І без того маленький простір примірочної одразу почав здаватися ще меншим через чоловічу присутність. Наче повітря стало густішим. Наче температура піднялася на кілька градусів.

Я стояла перед дзеркалом. Віктор — трохи позаду. Я крадькома ловила його відображення. Горовий відкрито дивився на мене. А я зосереджено боролася з ґудзиками й власними пальцями, які чомусь раптом перестали слухатися.

— Вибрала щось? — неголосно запитав Віктор і зробив крок до мене.

Притулився грудьми до моєї спини й поклав долоні мені на живіт. Я завмерла, ледь усміхнувшись. Подивилася на нього й відповіла:

— Вибрала.

Горовий теж усміхнувся, а потім почав застібати ґудзики блузки замість мене. Його гарячі пальці час від часу торкалися моєї шкіри, змушуючи мене на секунду заплющити очі від задоволення.

— Покажеш? — хрипко прошепотів він мені на вухо, коли його руки піднялися до моїх грудей.

Я облизнула губи, відчуваючи, як серце намагається вистрибнути з грудей просто в його руки.

— Зараз? — я трохи відкинула голову, дозволяючи губам Горового перейти від вуха до лінії щелепи.

Я не до кінця розуміла, що означають його слова, але, якщо чесно, була готова на все. Навіть на швидкий секс у примірочній.

— Ні... — Віктор зробив коротку паузу. — Поїхали до мене?

Наші погляди зустрілися у відображенні.

Запала тиша. Та сама тиша, у якій обоє вже розуміють відповідь наперед. Я відчувала хвилювання. Відчувала страх. Відчувала передчуття. І розуміла, що хочу цього не менше за Віктора.

— Поїхали... — нарешті прошепотіла я.

Віктор стиснув мене міцніше. Запала пауза, яку порушували лише схвильоване дихання Горового та удари мого власного серця, яке калатало як шалене.

Віктор повільно розвернув мене до себе, поклав руку на шию й поцілував у губи — водночас ніжно й дуже жадібно. Наче демонструючи мені те, на що я щойно погодилася.

— Я радий, що ти погодилася, — промовив він, притримуючи моє обличчя за підборіддя й зазираючи мені в очі.

— Я теж... — відверто зізналася я.