Розділ 33

Агата

Віктор поїхав, а я весь день була сама не своя. Не могла ні про що й ні про кого думати, окрім нього. Скільки б не намагалася відволіктися, думки все одно поверталися до нашої ночі, до ранку, до його обіймів, до того, як він дивився на мене. Як торкався. Як цілував...

Я сварила себе за це. Вмовляла зайнятися чимось корисним. Допомогти мамі. Почитати документи. Закінчити замовлення. Але варто було мені звільнитися хоча б на хвилину, як перед очима знову виникало його обличчя.

Після сніданку мама пішла висаджувати розсаду помідорів. Вона ще з самого ранку будувала плани, як і куди її посадить, тому швидко озброїлася лійкою, рукавичками й вирушила на город. А я вирішила прогулятися з Аріною.

Після того як Віктор подарував їй новий візок, донька навіть стала частіше проситися гуляти.

Ми неспішно йшли вулицею. Тихою і порожньою. Дивно й сумно було бачити порожні будинки. Як і усвідомлювати, що скоро таким стане і наш. Але з іншого боку, я була задоволена собою: якщо ми отримаємо той будинок, про який домовилися з Горовим, то це буде справжній тріумф. Однак ці думки швидко відійшли на другий план. Більшу частину прогулянки я йшла і мрійливо усміхалася сама собі, згадуючи кожну деталь ночі й ранку. Думаючи про Віктора.

Його голос. Його дотики. Те, як він попросив не тікати вночі. Як дивився на мене вранці.

Так неймовірно було відчувати себе не просто закоханою жінкою, а взаємно закоханою. Це відчуття було таким забутим і незвичним. І від нього хотілося усміхатися ще сильніше.

А ще я уявляла нашу наступну зустріч. Про що ми говоритимемо. Куди підемо. Як Віктор знову візьме мене за руку. І як... У цей момент я відчула, як червонію.

Коли сонце стало надто припікати, ми з Арінкою повернулися додому й влаштувалися в затінку у дворі. Мама вже встигла закінчити частину роботи й тепер відпочивала на лавці.

Я винесла нам вишневий компот, який зварила зранку. Ароматний і в міру кислий. Арінка випила пів склянки через трубочку, чим розвеселила маму, — вона дуже раділа, коли в Аріни з’являвся апетит.

Потім мені прийшло сповіщення на телефон. Серце чомусь одразу підстрибнуло. Виявилося, це Віктор надіслав на пошту повний і юридично оформлений договір. Я відразу переслала його Федору, щоб той уважно все перевірив. Після цього ще кілька разів перечитала лист Віктора, хоча нічого нового там уже не було.

А потім Віктор зателефонував. Почувши його голос, я мимоволі усміхнулася. Мама, яка, як мені здається, вже про все здогадалася, взяла Арінку й попрямувала з нею до будинку.

Віктор сказав, що сьогодні й завтра буде завалений роботою і не зможе вирватися. Я сама запропонувала зустрітися в середу в місті, оскільки все одно збиралася до торгового центру у справах. Масаж Аріни також традиційно вібдудеться в середу. Під час нього буде присутня мама.

Горовий погодився одразу. Ми ще трохи обговорили плани й домовилися уточнити час зустрічі вже в середу. Після розмови мій настрій піднявся ще вище.

Увечері Віктор знову написав. Запитав, як минув день. Я коротко відповіла. Потім він трохи розповів про свою роботу. Ми обмінялися кількома жартами. Поскаржилися на втому. Побажали одне одному доброї ночі. І навіть після цього я ще якийсь час лежала з телефоном у руках і усміхалася екрану.

У вівторок зранку я вирішила сама написати Віктору: «Доброго ранку». Мені хотілося хоч трохи проявити ініціативу. Але Горовий випередив мене: коли я взяла телефон, його повідомлення вже чекало на мене. Це чомусь потішило ще більше. Тоді я вирішила проявити ініціативу ввечері.

Після вечері, десь близько сьомої години, написала: «Як справи?»

Відповідь прийшла доволі швидко.

І ось тут сталося те, що змусило мене по-справжньому нервувати.

Віктор надіслав мені своє фото.

Він сфотографував себе в дзеркалі. На задньому плані виднілися тренажери, і я відразу здогадалася, що він перебуває у спортзалі. Але головним було не це. А те, який вигляд Горовий мав. Я буквально завмерла з телефоном у руках. На фото Віктор був з оголеним торсом. Оголеним, рельєфним і блискучим від поту. Звісно, це не було тіло двадцятип’ятирічного атлета, але, чорт забирай... І тілом майже п’ятдесятирічного чоловіка теж! Я збільшила фото, розглядаючи кожну деталь. М’язи грудей. Прес. Доріжку темного волосся, яка зникала за резинкою спортивних шортів…

Хоч ми вже двічі займалися сексом, я ще не бачила Віктора при денному світлі. Тому зараз просто як маніачка милувалася ним. І чим довше дивилася, тим сильніше починала ніяковіти.

Але щойно я відійшла від першого приємного шоку, одразу занурилася в новий. Бо переді мною постало питання: що мені відповісти?

Просто написати повідомлення? Теж надіслати фотографію? Теж напівоголену?!

Хух... Яке складне завдання.

Від хвилювання я аж спітніла.

Кілька разів відкривала камеру. Закривала. Знову відкривала. Намагалася зробити селфі. Усе видалила.

А потім повідомлення Віктора «???», яке прийшло після того, як я вже кілька хвилин ігнорувала його запитання «А ти?», змусило серце калатати як божевільне.

Зрештою я пішла до своєї кімнати. Кілька секунд постояла посеред спальні, збираючись із духом. Потім роздягнулася й обмоталася рушником. Довго фотографувала своє відображення в дзеркалі. Спочатку надто серйозно. Потім надто натягнуто усміхаючись. Потім узагалі розсміялася сама з себе. Напевно, ніколи в житті я не витрачала стільки часу на одну фотографію.

Але зрештою вибрала одну більш-менш вдалу й надіслала її зі словами: «Збираюся в душ». Одразу після відправлення мені захотілося провалитися крізь землю. Телефон навіть ніби став важчим у руках. Через дві секунди взагалі передумала й вирішила видалити фото, поки Віктор не прочитав повідомлення і не побачив.

Але не встигла.

Я продовжувала стояти посеред спальні в одному рушнику, коли на екрані висвітилася відповідь Горового. Відповідь, яка змусила мене спалахнути від небувалого збентеження, недоречної радості й якогось зовсім божевільного бажання...