Розділ 32

Віктор

Ми обоє важко дихали, все ще міцно обіймаючи одне одного.

Десь за вікном шелестів вітер, збиваючи дощові краплі з дерев, а в кімнаті стояла та особлива тиша, яка приходить лише після моментів абсолютної близькості.

Я відчував тепло її шкіри, відчував, як швидко підіймаються й опускаються її груди, як кінчики її пальців усе ще ледь тремтять у мене на плечах. І досі не розумів, як між двома настільки різними людьми, як я й Агата, могло виникнути таке прекрасне й сильне єднання. Виникнути не тільки на рівні тіл.

Я не знав, чи відчувала Агата те саме, бо за кілька миттєвостей вона легенько відштовхнулася руками від моїх плечей, бажаючи підвестися. Я не дав їй цього зробити, знову притиснувши до себе.

— Зачекай... Не тікай, — прошепотів я їй у губи, майже торкаючись їх.

Агата тихо видихнула щось нерозбірливе, але повернула свої долоні на мою шию. Її погляд ковзнув моїм обличчям, ніби вона шукала в ньому якусь відповідь. Або мені просто так здалося в темряві.

У цей момент я хотів сказати їй так багато, і водночас усі слова здавалися мені недоречними. Надто простими. Надто маленькими для того, що вирувало всередині. І поки я збирався з думками, Агата заговорила першою.

— Це заради угоди?

— Що? — тупо перепитав я, бажаючи переконатися, що правильно все зрозумів.

— Те, що між нами... — стишивши голос, пояснила Агата. — Ти робиш це заради мого підпису? Чи просто з жалю?

Мені було неприємно це чути. Як і усвідомлювати, що Агата досі мені не довіряє. Але я її розумів, а тому не злився.

Надто багато сталося між нами останнім часом. Надто часто життя змушувало її сумніватися в людях. І, можливо, її відвертість, подекуди надто оголена, була саме тим, що так сильно мене в ній приваблювало.

— Звісно. Складні бізнес-угоди — це найкращий сексуальний стимулятор. О, а жалість — це взагалі новий аналог Віагри! Від неї так стоїть! Ну, ти й сама бачила, — іронізував я, хоча серце стискалося аж до болю.

Агата ледь усміхнулася, видихаючи повітря. Я відчув, як напруга в її руках трохи послабшала.

— Вибач, якщо образила. Просто... — вона торкнулася своїм чолом мого.

— Що? — я легенько поцілував її в губи.

— Просто я не розумію, що між нами...

Я був вдячний їй за це зізнання і за чесність. Бо й сам ставив собі те саме запитання чи не щодня.

— Я теж не знаю, Агато... — відверто зізнався у відповідь. — Але я не хочу, щоб це закінчувалося.

Її вії здригнулися.

— Віть... — тихо покликала вона, тулючись до мене всім тілом.

— Так?

— Я теж не хочу. Тільки...

Агата не договорила, бо з глибини будинку долинула мелодія.

— Чорт... — прошепотіла Агата, швидко злізаючи з мене, натягуючи бретелі ночнушки на плечі й неголосно пояснюючи на ходу. — Це мій будильник. Треба змінити Аріні положення.

Вона поспіхом поправила одяг і майже вибігла з кімнати. Я ще кілька секунд дивився їй услід. Потім сходив до ванної, повернувся, відкинувся на подушку й заплющив очі. Я чекав, поки Агата повернеться, але, мабуть, будильник розбудив дівчинку, і Агаті довелося залишитися з нею.

Не знаю, скільки я прочекав, але в якийсь момент сам задрімав. Коли прокинувся, у будинку вже було світло. Крізь вікна пробивалися сонячні промені, а з кухні долинали дзвін посуду й запах кави. Кілька секунд я просто лежав, намагаючись зрозуміти, де перебуваю. А потім усміхнувся.

Спершу я одягнувся, після пішов до ванної. А коли вийшов, зіткнувся з Агатою. Вона вже була бадьора й зібрана. Волосся акуратно прибране, на обличчі — ані сліду сонливості. Лише легкий рум’янець видавав, що минулий вечір теж не давав їй спокою.

— Привіт, — першим озвався я, цілуючи її в щоку.

— Привіт, — сором’язливо усміхаючись, відповіла вона.

На мить між нами запала тиша. Але не незручна, а радше нова. Та, до якої ми обоє ще не звикли.

Агата порушила її першою.

— Снідатимеш?

— А котра година? — я глянув на годинник. — Ого...

Уже був початок дев’ятої.

— Якщо залишуся на сніданок, то запізнюся на роботу.

— Гаразд... — стримано кивнула Агата, і ми знову замовкли.

Мені зовсім не хотілося йти.

— Ми побачимося цього тижня? — взявши її за руку, запитав я.

Агата підвела на мене трохи схвильований погляд. А ще глибокий і красивий просто до нестями.

— Угу. Можна, — ніяковіючи ще сильніше, але водночас не приховуючи радості, відповіла вона.

Від її усмішки всередині одразу стало тепліше.

— Тоді я напишу. Або подзвоню.

— Добре...

Я нахилився й поцілував її в губи. Агата відповіла, але швидко розірвала дотик. Вдруге я був передбачливішим: притиснув її до себе й не відпустив, доки не увібрав у себе стільки її ніжної пристрасті, скільки бажав...

Дорогі читачі ❤️

Хочу зізнатися вам у маленькому авторському болю. Книгу зараз читають понад 500 людей, а вподобайок у неї — менше 300...

Я розумію, що не всі звикли залишати реакції. Але для автора це практично єдина й дуже велика підтримка. 🥹❤️ Ваша вподобайки не тільки показують, що історія вам подобається, але й неймовірно мотивують продовжувати писати.

Якщо ви читаєте цю книгу від глави до глави й вона вам до душі — не пошкодуйте, будь ласка, для неї сердечка.  Для вас це лише один клік і секунда часу, а для автора — відчуття, що його час, сили та емоції були не даремними.❤️

Дякую кожному, хто читає, підтримує та залишається з героями. 🥰